Березівське весілля - Обряди, звичаї - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя

Березівське весілля

Ой дай, Боже, в добрий час... Весілля проводять у м'ясниці, а м'ясниць у році є четверо: зимові — після Різдва Христового, весняні — після Великодня, літні — після свята Петра і Павла та осінні — після Першої Богородиці. Хлопець, що вподобав собі дівчину, посилає когось зі своєї родини до хати дівчини на перевідунки, або на обзорини, — подивитись, яка господарка, як у хаті, як поводиться дівчина... І коли, поговоривши з дівчиною, має намір одружитися і батьки їхні згодні, посилає старостів. За святковим столом у батьків дівчини свати-гості з'ясовують, що батьки дають дівчині у віно (хату, ґрунт, маржину...) і говорять, що вони дають синові. Часто батьки хлопця вимагають більшого віна. Переважно ці «торги» закінчуються згодою, але буває і навпаки. Коли на сватанні дійшли згоди, сторони домовляються про весілля. З цього дня дівчина вважається засватаною. Молоді йдуть на перевірку до лікаря. А десь приблизно за місяць до весілля йдуть до священика подавати на заповіді, також він питає їх молитви. Три неділі підряд священик оголошує в церкві три заповіді, наприклад: «Симчич Василь, син Івана і Олени, наміряється стати в стан супружий з Томич Анною, донькою Михайла і Марії. Хто би знав які перешкоди, прошу повідомити до уряду парафіяльного. Оповідь перша (друга, третя)». В день оголошення третьої заповіді молоді сповідаються. Від самого сватання батьки молодих готуються до весілля: білять хати, прибирають двори, заготовляють продукти, напої, одяг молодим, обрядові атрибути. Батьки молодої поповнюють посаг, готують дари родичам молодого, переважно такі: жінкам — шалікові хустки, чоловікам — вишивані сорочки. Запрошують дружбу (дружку), старосту, свах, музик. Якщо в когось із молодих немає батька або матері, то просить близького родича бути за тата чи маму. Домовляються про коні, фіри. Весілля проводять у скоромний день: вівторок, четвер, суботу. Перед весіллям печуть хліб, колачі, струпні. В молодого печуть коровай. Виробляють його із здобного тіста, печуть у великій круглій формі, прикрашають «зозульками», «барилками», «косицями», а в центрі — «князь із княгинею» (молодий з молодою) у весільному вбранні. Випечений коровай прикрашають ще «косицями» — розгалужені прутики, обмотані посіченими смужками різнокольорового паперу. За два дні до весілля, також скоромної днини, рано молоді кожний у себе збираються в село просити на весілля. Про це сповіщають музики весільним маршем. До хати молодої і молодого сходяться дівчата, хлопці, родина, сусіди «збирати князів» (молодий і дружба) і «княгинь» (молода і дружка). На столі на трьох високих круглих хлібинах викосичені колачі (посередині — самими білими косицями). Збираючи молодих, під музику співають (у молодої): Зашуміла ліщинонька, як ся розвивала, Заплакала Анниченька, як ся віддавала. Чого мене віддаєте, мої рідні браті, Чи я вам ся навкучила, молоденька, в хаті, Чого мене віддаєте, мої рідні сестри, Чи я вам ся навкучила русу косу плести. Заплети мня, моя мамко, у дрібні дрібниці, Вже мня не меш більше плести, лишень до п'ятниці. А в п'ятницю заплетеш мня, а в суботу сяк-так, А в неділю на подвір'ю дрібні сльози, як мак... Молоду «збирають» у вишивану сорочку при пацьорках, лабату або шалінову спідницю, фартушок або запаску, кептар під різнокольоровими квітчастими хустками, на голові чулок (чільце) з биндами, на ногах постоли і капці. Взимку замість кептаря довгий петик (сердак). У такій же убері і дружка, тільки без чулка і хусток на плечах, взимку — в шовковій хустині на голові, влітку без хустки. У кожної в руках колач у білій хустині і парасоля. Молодого «збирають» у вишивану сорочку, опанчу з кобеняком, в якому загорнутий у білу хустку колач, влітку без опанчі, на ногах чоботи, на голові сива смушева закосичена шапка. На грудях (на опанчі) косиця з биндою. Так само одягнений дружба, тільки в молодого косиця з биндою справа, а в дружби — зліва. Коли закінчать «збирати» молодих, староста запрошує молодих і гостей за стіл, де проходить коротке пригощання. На стіл кладуть дві страви: печеню й голубці. За столом співають коломийки: А в вівторок на подвір'ю музики заграли, — Куди ми тя, Анниченько, так файно зібрали ? — Ой я не йду громадити та й не йду косити, Та лиш іду на весілля родину просити. Зачєлося весіллєчко, зачєло, зачєло, А в щасливу годиноньку коби ся скінчило. Ой їхали воли згори, поломили снасті, Зачєлося весіллєчко, та дай, Боже, щасті. Ой летіла сива пава, серед села впала, А Анничка із Васильком ото собі пара... Після пригощання «княгині» («князі») і гості встають із-за стола. Батько й мати сідають перед столом, і кожний з батьків бере в руки хліб із закосиченим колачем. Староста стає перед ними і просить прощі: «Просимо насамперед Господа Бога, Пречисту Діву Марію,Ісуса Христа, тата, маму, родичів ближніх і дальших, аби ласкаві вашу дитину простити і благословити, бо вона йде в село на весілля просити». «Княгиня» («князь») стає перед родичами до поклону, свахи співають: Золоте барильце стіни гне, Молода Анничка поклін б'є. Молода Анничка поклін б'є, Татови й матінці дякує, Що єни її, молоденьку, згодували, Молодому Василькови до рук дали. Знизька, знизька, Анничко, другий (третій) раз, Поклонися родичам до сто раз, Що вни тебе, молоденьку, згодували, Молодому Василькови до рук дали. Якщо немає когось із родичів, то ще співають: Кому ти ся, Анничко, кланяєш. Що рідного (ї) батенька (матінки) не маєш. Кланяюся Пану Богу, родині, Бо уже мій рідний (а) татко (мамка) у глині. Молода (молодий) кланяються татові і мамі до ніг три рази, а вони благословляють її (його) хлібом з колачем. Після поклону староста бере за руку молоду (молодого), всі беруться за руки і обходять три рази кругом стола, і коли проходять перед родичами, кажуть: «Слава Ісусу Христу», і родичі відповідають: «Слава навіки Богу». І пританцьовуючи та приспівуючи: Ой дай, Боже, в добрий час, яку людей, так у нас, А в щасливу годину розвеселім родину, староста виводить усіх з хати. На подвір'ї «княгиня» («князь») просить присутніх на весілля: «Просили вас тато, мама і ми вас просимо, приходіть, якби ваша ласка, до нас у четвер на весілля». Присутні відповідають: «Файно вам дякуємо. Веселіться здорові». Після цього «княгині» йдуть, а «князі», співаючи, їдуть на гарно осідланих конях у село просити на весілля. Починають іти просити «за сонцем», спочатку йдуть до таких трьох хат, де в злагоді живуть подружжя у першому шлюбі. Декого просять і на «вінки». Увечері перед весіллям проводять «вінки», тобто молодій у неї вдома «шиють вінок». Свахи, запрошені «шити вінок», заздалегідь заготовляють барвінок, червоні шовкові нитки, позлітку. Барвінок беруть у таких людей, які живуть у злагоді в першому шлюбі. Надвечір, коли заграють музики, запрошені гості і свахи сходяться на «вінки». На столі поруч з хлібом і закосиченими колачами свахи розкладають барвінок і сідають за стіл у центрі, а з обох сторін - інші запрошені гості. При цьому співають: Лежать нам барви барвінковії, Благослови, Боже, Благослови, Боже, і отець, і мати, Своєму дитяти, Своєму дитяти віночок починати. Обривати барвінок, Обривати барвінок, то Анничці на вінок. Лежать нам барви барвінковії, Зійди, Боженьку, до нас, Зійди, Боженьку, до нас, бо у нас тепер гаразд. Зійди Божая Мати, Зійди Божая Мати, зілля благословляти. Посвяти барвіночок, Посвяти барвіночок Анничці на віночок. В середу у дниноньку, В середу у дниноньку, в щасливу годиноньку, Щоби вшити квіточку. Щоби вшити квіточку з зеленого барвіночку, Щоби квіточку вшити, Щоби квіточку вшити, Анничку прикрасити. Свахи вибирають найкращий барвінок, обривають з нього дев'ять листочків. Накладають їх на смужку чистого білого паперу. Перегинають смужку з накладеними на неї листочками «гармошкою» так, щоб листочки сумістилися. Під час цієї дії співають: Ой із-за гори, з-за високої Настала чорна хмара. А цеїночи та в опівночи Зашумів дробен дощик. А на розсвіттю, а на розсвіттю Вода зілля забрала. Зажурилася, засмутилася Найстаршая свашенька: З чого я буду, з чого я буду Тепер віночок шити ? Ой є ж. у мене, ой є ж. у мене Руточка й барвіночок, З того я буду, з того я буду Тепер шити віночок. Лежать нам барви барвінковії, Ой винесено зілля, Ой винесено зілля до мене на подвір'я, А в ясеновім дому, А в ясеновім дому та на тисовім столу, На скатерті біленькій, На скатерті біленькій барвінок зелененький. Ходить Анничка, ходить, Ходить Анничка, ходить, своїх родичів просить: Обривайте, родичі, барвінок, Бо то мені молоденькій, на вінок. В долину, дівоньки, в долину По червоную калину І по хрещатий барвінок, Бо то мені, молоденькій, на вінок. Лежать нам барви барвінковії, Подай, матінко, голку, Подай, матінко, голку та й ниточку шовку. Та й із шовку ниточку, Та й із шовку ниточку, щоби вшити квіточку. Щоби квіточку вшити, Щоби квіточку вшити, Анничку прикрасити. Мама молодої подає старшій свасі голку і нитку червоного шовку. Старша сваха починає «шити вінок». Потім передають голку з ниткою кожній свасі по черзі, кожна повинна прошити по кілька стібків, протягуючи голку з ниткою вертикально вгору. Зшивають листочки, що в смужці паперу, і зашивають зовні червоною ниткою так, щоб вийшов червоний «ґудзичок». Пришивають його до червоної стрічки (посередині) і густо покривають позліткою. Співають: Ой зійшли же нам Три зірниченьки, як сонце, Та засвітили По всьому столу в віконце. А вгадайте ж ви, Славні свашеньки, для чого, А все ж бо то Задля віночка славного. А коли закінчують «шити вінок», співають: Свашеньки віночок дошили, Зелене вино не пили. - Взми, дружбо, коновочку, Взми, дружбо, коновочку та й піди в полоночку, Зачери свашкам меду, Зачери свашкам меду з-під студеного леду. Ми не з такого роду, Ми не з такого роду, щоби-смо пили воду. Ми з такого родочку, Ми з такого родочку, що п'ємо горівочку. Була свашенька менша всіх, Та вшила віночок краще всіх. Покотила 'го по столу Перед матінку на славу: Поглянь, матінко, поглянь, Поглянь, матінко, поглянь, Які красні віночки, Які красні віночки, Які красні віночки в вашої дитиночки, Як ми 'го красно вшили, Як ми 'го красно вшили, Анничку прикрасили. Старша сваха голкою прикріплює вінок зі стрічкою до колача, закосиченого білими косицями, і передає мамі зі словами : «Обдаровую вас золотов коронов вашої дитини». Мама приймає цей дар, милується ним (часто і просльозиться). Свахи співають: Знати галочку по літаннячку, Що високо літає. Знати Анничку по віночкови, Що вна матінку має. Знати Анничку, знати, Знати Анничку знати, бо припадає мати З білими рученьками, З білими рученьками, з чорними оченьками, З дрібними сльозоньками. Мама підносить цей дар над головою, пританцьовуючи та приспівуючи: Ой дай, Боже, в добрий час, як у людей, так у нас, А в щасливу годину розвеселім родину, Ой довго я того ждала, аби-м з вінком танцювала. Виносить його в іншу кімнату, де свахи пришивають вінок зі стрічкою до чулка (чільця). Тепер парубки кладуть на стіл капелюхи для закосичення. Свахи, інші жінки та лівчата, то сидять за столом, роблять «косиці» (пучки барвінку, позолочені позліткою) і закосичують ними капелюхи. Коли всі капелюхи закосичені, свахи співами запрошують парубків викупити їх. Парубки торгуються, свахи вимагають грошей. Співають: Ба де тоти леґіники, що рубали бучки, Аби прийшли викупити свої капелюшки. Похилився дуб на дуба, явір на ялицю, Заплатіть нам, леґіники, за файну косицю. Похилився дуб на дуба, а явір не може, Не торгуйтесь, леґіники, ніц вам не поможе. Такі файні леґіники, як ясні зірниці, Капелюшки прикрасили золоті косиці... Парубки викуповують капелюхи. Після викупу молода і гості сідають за стіл для пригощання (подають дві страви: печеню і голубці). Пригостившись, встають із-за стола пританцьовуючи і приспівуючи: Ой дай, Боже, в добрий час, як у людей, так у нас, А в щасливу годину розвеселім родину. Прибирають столи. Танцюють і забавляються до ранку. Наступного дня рано, в день весілля, на подвір'ї молодого музики грають весільний марш. Приходять свахи в шалікових квітчастих хустках, пов'язаних поверх каптурів. Прибувають фіри, в які запряжені коні з дзвіночками, прикрашені різнокольоровими китицями, і гарно осідлані коні для «князів». У хаті під пісню «Золоте барильце стіни гне» молодий тричі кланяється родичам, що сидять перед столом, вони благословляють його їхати просити «княгиню» до святого вінчання. Після поклону і благословення староста запрошує свах сідати на фіри, щоб їхати до молодої забирати її до шлюбу. Свахи беруть у Руки колачі, обгорнені різнокольоровими поясами, сідають на фіри, а «князі» — на коні і зі співами їдуть до молодої. Коли приїдуть, «князі» злізають з коней, староста і свахи — з фір, стають перед хатою і співають: Ой із-за гори, з-за високої Ясен місяць сіяє, А з-за другої, ще з-за вищої, Василько конем грає, На правій руці та на пальчику Злотний перстенець має. Купує в нього, торгує в нього Найстаршая свашенька Та й дає йому, та й дає йому Сто червоних готових. — Не буду його, не буду його Свашеньці продавати, Маю ж я його, маю ж я його Анничці дарувати. А вона мені, а вона мені Дарунок віддарує, З тонкого ленку, з тонкого ленку Сорочечку біленьку. Ой заржали сиві коні на броді Та збудили Анничку в коморі: Ой уставай, Анничко, та не спи Та пізнавай Василька на кони. А наш Василько не вдовець, На нім шапочка та й вінець. А наша Анничка не вдова, На ній корона готова. А наш Василько гордий пан. Він приймає Анничку під жупан. А хоть же він жупана не має, То він її під опанчу приймає. Ой до цуґу, сиві коні, до иуґу, до цуґу Збирай-ко ся, Анниченько, з Васильком до шлюбу... «Княгиня» І дружкою, родичами і музиками виходять вітати їх і просять до хати. Родичі молодої сідають перед столом на стільці, застелені ліжником, у руках тримають по хлібові із закосиченим колачем. Перед ними стають молоді, дружба, дружка, староста і свахи. Староста просить прощі і благословення: «Просимо насамперед Господа Бога, Пречисту Діву Марію, Ісуса Христа, тата, маму, родичів ближніх і дальших, аби були ласкаві ваших дітей простити і благословити, бо вони йдуть до святої церкви вінчатися». Молоді кланяються родичам і цілують їх. Родичі благословляють їх хлібом і відповідають: «Най вас Бог благословить». Прохання старости і благословення родичів повторюються тричі. Після цього родичі встають, кладуть хліб на стіл. Свахи в той час співають: Ой сядь собі, Анничко, на столець Та взми собі в праву руку гребінець, Та взми собі в праву руку гребінець Та розчеши русу косу під вінець. Та най твоя руса коса сіяє, Та най твоє весіллєчко гуляє! Молода сідає перед столом, молодий розплітає їй косу, розчісує і кладе на голову їй чулок з прикріпленим вінком, бере її за руку, за руки беруться дружба, дружка, свахи і, пританцьовуючи та приспівуючи «Ой дай, Боже, в добрий час...», староста виводить їх із хати. Дружба саджає на першу фіру «княгиню» і дружку, сідають на фіри староста і свахи. «Князі» сідають на коней і їдуть попереду до церкви вінчатися. Збираючись до шлюбу, свахи беруть із собою спеціально для цього випечений колач з великою діркою. Після шлюбу виходять з церкви на майдан, староста дає молодим цей колач. Молодий і молода беруть його однією рукою і розривають (не розламують). Кому відірветься більша частина колача, той буде в сім'ї лідером, буде «старшувати». Тут же коротко пригощаються, і цей розірваний колач молоді ділять усім присутнім. Опісля їдуть до молодої, стають перед хатою і співають: Лежать нам барви чарчатії, Радуйся, матіночко, Радуйся, матіночко, взяло шлюб дитяточко. І одно і другеє, І одно і другеє — до купочки обоє. — Тогди-м ся радувала, Тогди-м ся радувала, як їм ї годувала, А тепер ся втішаю, А тепер ся втішаю, бо двоє дітей маю. У хаті молодої накриті столи. її родичі запрошують до хати гостей, яких староста з приспівом «Ой дай, Боже, в добрий час...» заводить за стіл, в центрі сідають молоді. Пригощаються, співають: Ой летіла сива пава, серед села впала, А Анничка із Васильком — ото собі пара. Ото файно та й подобно, де брат із сестрою. Ще файніше, подобніше, де муж із жоною. Любилися, кохалися молоденькі люди, А тепер ся вже побрали, най їм гаразд буде. Піди, мамко, до керниці, набери водиці, Відправляла-с дівчиноньку, тепер молодиця. Ой не плач-ко, Анниченько, але будь весела, Сама знаєш, що не найдеш дівочого села... Коли встануть із-за стола, гості молодої і «княгині» залишаються в неї забавлятися, а «князі» зі старостою і свахами повертаються на конях і фірах до молодого, щоби забрати запрошених гостей, які за цей час прийшли з приносами та сидять у нього за столом, і їхати по «княгиню». Після пригощання гості молодого встають із-за стола, сідають на коней та фіри і їдуть забирати молоду і посаг. Свахи і гості молодого, що приїхали, перед хатою молодої співають: Ой дай же, Боже, ой дай же, Боже, В добрую годиноньку, Бо ми їдемо, бо ми їдемо По чужу дитиноньку. Ой не по чужу, ой не по чужу, Беремо ї за свою. Ой добрая годинонька настала, Що свекруха по невістку післала. Та запрягли штири коні в п'ятий віз, Кучерявий візниченько би привіз. А гості молодої виходять у сіни і співають: Ой летіло потітонько ців-ців-ців, — Спечи-ко ми, моя мамко, колачів, Бо приїдуть по мене паничі Та взмуть мою русу косу під мечі. Та най моя руса коса сіяє, Та най моє весіллєчко гуляє! Молода в цей час схована в коморі десь подалі, а ближче — дві старенькі веселі жартівливі бабки. Свахи посилають дружбу шукати в коморі молоду. Дружба шукає молоду і двічі виводить перебрану стару жінку замість молодої. Свахи співають: Ой виходи, Анничко, з комори Та покажи біле личко та й брови, Та покажи біле личко та й брови, Приїхали по тебе сватове, Приїхали по тебе возами, Ти ся вмила, молоденька, сльозами. І за третім разом дружба виводить з комори молоду, молодий бере її за руку, дружба — дружку, за ними свахи і гості, що приїхали, попереду староста з топірцем і, пританцьовуючи та приспівуючи «Ой дай, Боже, в добрий час...», заходять до хати. «Княгиня» сідає перед столом на застелений ліжником стілець. «Князь» знімає з неї чулок з прикріпленим вінком і кладе його на стіл, а на голову їй кладе капелюх, закосичений готурами, трясанками, косицями, що привезли його з собою свахи. При цьому співають: Летять галочки у три рядочки, Зозулька попереду, Ідуть дівочки на три стежечки, Анничка попереду. Усі галочки защебетали, Зозулька закувала. Усі дівочки як заспівали Анничка заплакала: — Ой ти казав, кленів листочку, Що не меш опадати. А ти казав, ти мій батечку, Не меш мня віддавати. А тепер падеш, хоч сам не знаєш, Яка зимонька буде. Ти мня віддаєш, хоч сам не знаєш, Що за доленька буде. — Я тобі даю, що в домі маю, Доленьку не вгадаю. Ой проси, донько, Господа Бога, Чей би доленька добра. «Князь» запрошує «княгиню» в капелюсі до танцю. Танцюють і гості. Коли танці, що тривають недовго, припиняються, молода сідає перед столом і під спів: Ой кувала зозуленька та сіла на грушку, Бери, дружбо, капелюшок та клади на дружку — дружба знімає з «княгині» капелюх і кладе на голову дружці, яка буде в капелюсі до кінця весілля. Молодий розчісує і заплітає молодій косу (колись в давнину відрізував косу). Свахи знімають від чулка бинди і кладуть їх на стіл. Готуються молоду завивати. Співають: Лежать нам барви чарчатії, — Ой буш-с мо в місті. Ой були-с мо в місті та й чули-с мо вісті На тебе молоденьку, На тебе молоденьку, на твою головочку, Що купували, що торгували Чіпчик та й кімбалочку. — Ой най купують, ой най торгують, Я не буду носити. — Ой меш, Анничко, меш молоденька, Будемо тя просити. Лежать нам барви чарчатії, Дай, мамко, завивало, Дай, мамко, завивало, вічнеє покривало, Білеє, білесеньке, Білеє-білесеньке, вічнеє-вічнесеньке. Мама подає свахам каптур і два куски білого тонкого полотна рантуху — завивало. Свахи кладуть на голову молодій каптур і одним куском полотна обвивають голову поверх каптура кругом (шапочкою), а другим попід бороду і на голові зав'язують так, щоб кінці звисали на плечі. При цьому співають: Ой літо, літо, не зима, Посіяла-м чорнобривців, та й нема. Посіяла-м чорнобривців уліті, Завивають головоньку навіки. Хоть вітер повіє — не звіє, Хоть сонце загріє — не в'єне, Хоть дощик піде — не змиє, Хоть цісар приїде — не скине. Ото файна Коломийка, ґонтами побита, Ще файніша Анниченька, врантусі завита. Завили ми головоньку в білий рантушочок, Бо мня бере від матінки файний парубочок. Ой то ліпше іти стежков, як тов муравицев, А то ліпше сім рік дівков, як день молодицев. Ой хоть би-с ся умивала над кождов млинівков, То не будеш така файна, як їс була дівков. Ой хоть би-с ся умивала над кождов керницев, То не будеш така файна, бо вже-с молодицев, Ой хоть би-с ся умивала зранку до вечера, То не будеш така файна, як їс була вчера. А в нашої Анниченьки мальований сволок, Вже не буде приходити леґінів по сорок, А в нашої Анниченьки мальована приспа, Вже не буде приходити леґінів по триста. Ой дай-ко нам, Василечку, доброї горівки, Бо ми тобі ізробили молодицю з дівки... Коли молоду завиють і виспівають співанки, вона сідає за стіл у центрі, а коло неї з обох боків брати (старший — справа, молодший — зліва). Свахи співають: Лежать нам барви чарчатії. Братчику-намісничку, Братчику-намісничку, сядь собі на кріслечку, Прав собі червоного, Прав собі червоного у пана молодого. Молодий, не скупуйся, Молодий, не скупуйся, багато не торгуйся, Посягни у кишеню, Посягни у кишеню, вибери грошей жменю, Та й постав на тарілку, Та й постав на тарілку, меш мати в хаті жінку. Заплати за «княгиню», Заплати за «княгиню», будеш мати ґаздиню. Заплати усім браттям, Заплати усім браттям, меш мати жінку в хаті! Молодий вимагає, щоб йому віддали молоду, а брати не дають, хочуть викупу. Дружба жартівливо виторговує. Після торгу молодий виймає з кишені гроші, кладе перед братів на таріль, і брати відходять від молодої, а біля неї сідає молодий. Староста запрошує гостей за стіл. Свахи співають: Татарин братчик, татарин — Продав сестричку за таляр, Чорні оченька за шестак, Біле личенько таки так. Гості пригощаються, співають. Після пригощання староста з приспівуванням «Ой дай, Боже, в добрий час...» виводить гостей на подвір'я. Молода защінкує (прикріплює до одягу) свах, що приїхали за нею, биндами, знятими з чулка. Свахи співають: Загрій, сонечко, у віконечко, Що високо над нами. А ти, Анничко, ти молоденька, Вибирай-ко ся з нами. — Як я ся маю, як я ся маю Із вами вибирати, Я ще ся маю, я ще ся маю З матінков правдувати, Не хотять мені, не хотять мені На вибір воли дати. Лежать нам барви чарчатії. — Ой дали-сте нам дівку, Ой дали-сте нам дівку, дайте нам ще й постільку. Сім подушок мохових, Сім подушок мохових, сто червоних готових. Ой дали-сте нам Анничку, Анничку ґаздиню, Та дайте нам до Аннички мальовану скриню. Ой дали-сте нам Анничку білу, як паперець, Та дайте нам до Аннички писаний коверець. Ой дали-сте нам Анничку та й чорнії брови, Та дайте нам до Аннички воли та й корови. Ой, Анничко, молоденька, що будеш робити, В котру будеш керниченьку по воду ходити? Ой чи в тоту та й долішну, а чи у горішну, Бо вже би ти забувати цисю теперішну. Ой сядь собі, Анниченько, межи образами, Святі тобі не поможуть, іти би ти з нами... Дружба з парубками-помічниками виносять на фіру посаг: скриню або куфер, подушки, верети, полотна, простирадла, рушники (все домоткане), кожухи, кептарі, сердаки... Коли посаг на фірі, свахи співають: Небагато зять у тещі пробував, Та лиш тілько коморочку зрабував, Узяв же він всю одежу та й скриню Та й Анничку молоденьку, ґаздиню. Ой летіла зозуленька через сад, — Ой час тобі, Анничко, на посаг. — А що ж тобі, зозуленько, до того, До мойого посаженька славного. А в мене є рідна мамка до того, До мойого посаженька славного. Дружба саджає молоду і дружку на фіру з посагом. На фіри сідають староста, свахи, гості, що приїхали за нею, а «князі» на коні. Молода прощається з родичами. Свахи співають: Ой добраніч, моя мамко, добраніч, добраніч, Бо я вже ся вибираю до милого наніч, Як їм була в свої мамки молодов дівчинов, То цвило ми подвір'ячко червонов калинов. А як мене молоденьку від мамки забрали, Тайна моїм подвір'ячку калину зрубали. Піди, мамко, до комори, повбмітай полиці, Де стояли Анниччині пав'яні косиці. Піди, мамко, до комори, повбмітай клиночки, Де стояли Анниччині пав'яні віночки. Ой метена доріженька, метена, метена, Куди наша Анниченька від мамки везена... І їдуть зі співами до молодого. Якщо молодий живе у другому селі, то парубки з цього села, звідки молода, закладають колодамі дорогу, і він мусить дати викуп. Приїхавши до молодого, «князі» злазять з коней, «княгині», свахи та інші гості - з фір і стоять перед хатою, доки дружба з помічниками заносять до комори посаг. Мама молодого пригощає молоду струцнем. Грають музики, доки не прийде від молодої «пропій» (гості молодої), а свахи співають: Отвори нам, матіночко, ворота, Іде до тя невісточка золота. Отвори нам, матіночко, новий двір, Веземо ти невісточку на вибір. Отвори нам, матіночко, віконце, Веземо ти невісточку, як сонце. Ой дощ іде, роса паде, а стежечка суха, Не журися, невісточко, це добра свекруха. Зелений дуб, зелений дуб та й зелена різка, Не журися, свекрушенько, це добра невістка... У той час у молодої гості, що запрошені в «пропій», встають із-за стола, де коротко пригощалися, і йдуть зі співами до молодого «в пропій». З ними ідуть мати молодої, батько з бесагами, в яких несе дари родині молодого, музики. Перед хатою молодого співають: Під гору, пропійці, під гору, Під високую корогву, А на тій корогві всякий цвіт, Славне наше весіллєчко на весь світ. Добрий вечір, сватове, в добрий час Залетіло наше гуся тут до вас. Атож: наша гусочка із значком Залетіла із вашим гусачком. А ви собі гусачка піймайте, А нам нашу гусочку віддайте. Ато ж наша гусочка біленька Сидить з вашим гусачком зблизенька, Ато ж наша гусочка взолочена, Вона з вашим гусачком злучена. Ой сиділа Анничка на ґанку, Визирала від матінки сніданку. Ой іде мати, ой іде мати Своє дитя пізнати: Чи калиночка, чи малиночка, Чи моя дитиночка? Ні калиночка, ні малиночка, Лиш моя дитиночка. Лежать нам барви чарчатії, Не лякай нас ся, свату, Не лякай нас ся, свату, не много нас прийшло, Тридцятеро і троє, Тридцятеро і троє на подвір'ячко твоє. А в нашого свата, А в нашого свата під черепом хата, Черчиком обсипана, Черчиком обсипана, калинков обтикана. //с (кійте нам стояти, Не дайте нам стояти, пустіте нас до хати. Ми з далекої дороженьки, Ми з далекої дороженьки та нас болять ноженьки. На нас тучоньки били, На нас тучоньки били, на нас вовоньки вили. Із сіней свахи молодого відповідають співом: Затривайте, сватове, Затривайте, сватове, най застелять столове, Столове тисовії, Столове тисовії, скатерті ільчистії, Скатерті ільчистії, Скатерті ільчистії, колачі пшеничнії, Пшеничні і житнії, Пшеничні і житнії у Бога величнії. Стерлася маківочка, Стерлася маківочка, змучилась матіночка, Перець-шафранець тручи, Перець-шафранець тручи, своїх гостоньків ждучи. Курочка-рябушечка, Курочка-рябушечка вчера ся в піску гребла, Вчера ся в піску гребла, Вчера ся в піску гребла, Нині ся в печи спекла. На подвір'ї «пропійці» співають: Лежать нам барви чарчатії... Вийди, матінко, з хати, Вийди, матінко, з хати пшеничков посипати, Ярою, яренькою, Ярою, яренькою, доброю доленькою! Мати молодого виходить на поріг і посипає гостей пшеницею. «Пропійці» співають: А в полі голубка гніздо в'є. Чи всім сватовам місце є? А як же нема, кажіте, Ви в другім домі прийміте. Ви в другім домі прийміте, Тисові столи стеліте, Тисові столи стеліте, Білі колачі кладіте! Лежать нам барви чарчатії, Розтягай, свату, хату, Розтягай, свату, хату та й проси нас у хату Та й калинові сіни, Та й калинові сіни, аби сватове сіли! Сіли сватове, сіли, Сіли сватове, сіли, аж ся здригнули стіни. Ще не так іздригнуться, Ще не так іздригнуться, як сватове нап'ються Солоденького меду, Солоденького меду з-під студеного леду. Батько і мати молодого стають коло порога з обох сторін з хлібом і закосиченим колачем кожний з них і благословляють гостей (дотикають по плечу). В хаті запрошують гостей за столи. В центрі сідає молода, а з обох боків від неї батько і мати з дарами. Свахи співають: З полонинки вітер віє, голос переносить, Як молода всіх родичів до дарунку просить. Ой кувала зозуленька та й буде кувати, Приступайте, всі родичі, дари принімати. До молодої підходять родичі молодого: мати й батько, сестри, брати, зяті, невістки, їхні діти. Вручаючи дари, молода говорить: «Бажаю вам (тобі) щастя, здоров'я, много літ і дарую вам (тобі) цей дар». їй дякують, бажають щасливого ґаздівства. Після вручення дарів молодий сідає біля молодої. Свахи співають: Ой піду я на ярмарок, та й на ярмарочок, Дякую ти, невісточко, за подаруночок. Ой піду я муки брати з великого міха, Ото файний подарунок та й велика втіха, Не жаль мені, Василечку, що-м тебе кутала, Бо я нині від невістки файний дар дістала. На столи подають напої і страви: студенець, голубці, борщ, кашу (послідовно). Просять гостей пригощатися. За столами довго набуваються, співають: Гості наші приятелі, гості запрошені. Здає нам ся, наші гості, що-сте взолочені. Гості наші, приятелі, за тисовим столом, Прошу їсти, прошу пити з низеньким поклоном. Гості наші, приятелі, їжте-ко та й пийте, А що в нашім дому нема, прошу вибачєйте. Ой на горі товар пасе, на долині коні. Напиймося горівочки по старім законі. Наші тати, наші мами закон шанували, А як пили горівочку, то ся цілювали. Ой ти, дружбо, кажи, дружбо, гірка твоя служба, Цілий тиждень веселився й без жінки лишився. Ой полюбив дружба дружку, а староста свашки, Аби такі веселенькі, як навесні пташки. Чи знаєте, люди добрі, де староста дівся, А староста з кухарками аж зачервонівся. Кухарочка молоденька, кухарочка біла, Кілько їсти зготовила, що сама поїла. Ой дай, Боже, здоров'єчко нашому музиці, Як заграє в Березові, чути в Поліниці. Ой, музико, музиченько, як ти файно граєш, Пальці би ти взолотило, як перебираєш. Ой що тото за весілля, що лишень на два дни, Якби було дві неділі, було би вно ладне. Ой що тото за весілля, що лишень на три дни, Якби було три неділі, було би порєдне. Ой дай, Боже, здоров'єчко та я знаю кому, Цему ґазді та й ґаздини, що ми у їх дому. Ой щоби вни не боліли та й не хорували, Та що вни нас напоїли, та й нагодували. Та що вни нас напоїли та й нагодували. Та й музикам заплатили, би нам файно грали... хши вже гостина підходить до кінця, свахи встають із-за стола, до комори, звідти виносять високо на руках коровай і, тримаючи його так, співають: Лежать нам барви чарчатії, Зорали-смо границю, Зорали-смо границю, сіяли-смо пшеницю По горі, по долині, По горі й по долині, би було всій родині. Не скупа сестра була, Не скупа сестра була, великий коровай спекла. А вгадай же ти, раю, А вгадай же ти, раю, що в нашім короваю? Сім коновочок масла, Сім коновочок масла і яєць півтораста, І меду бочівочка, І меду бочівочка, що нанесла пчілочка, І муки півмірниці, І муки півмірниці із ярої пшениці. А в полі овес рясний, А в полі овес рясний, а в нас дружбонька красний, Не сором йому дати, Не сором йому дати коровай починати. Дрібно, дружбонько, дрібно, Дрібно, дружбонько, дрібно, би було всім обдільно. По горі, по долині, По горі, по долині, би стало всій родині. Дрібно, дружбо, дрібненько, Дрібно, дружбо, дрібненько, би стало всім гостенькам. Свахи кладуть коровай на стіл перед дружбою. Він перехрещує його ножем і говорить: «Господи, благослови». Відрізує вершечок, де зображені «князь з княгинею» і кладе перед молодими. Його зберігають як талісман. Потім ріже кусочки для гостей, які продовжують сидіти за столом, і староста викликає їх до почесного і короваю, наприклад: «У цім домі весільнім знаходиться чесний ґазда Клим'юк Петро. Просить його пан молодий і пані молода на почастування і подарування для панства молодого». Гість кладе на таріль гроші, а дружба на цей же таріль кладе кусочок короваю для гостя. Свахи співають: Ой роде, роде багатий, Даруй товарець рогатий, Даруйте, братчики, бичики, Даруйте, сестрички, телички, Даруйте, вибранці, баранці, Даруйте, прихожі всі — гроші! Дехто, переважно родина, «перепиває» (дарує) якусь маржину на ґаздівство (ягня, теля, порося). Дружба робить уверх хрест ножем і бекає, мекає, хрюкає... А хтось із родичів «перепиває» колиску. Викликання до короваю і почесного закінчується. Гості встають із-за стола. Молода (ще в завивалі) сідає перед столом. Молодий знімає з неї завивало і кладе на стіл, а їй на голову кладе гарну шалікову квітчасту хустку. Двічі вона зсуває хустку з голови, аж за третім разом він пов'язує. Молода знімає з молодого шапку, розкосичує її і кладе на стіл. У цей час свахи співають: Зелений дуб, зелений дуб, зелений дубочок, Не забувай, Василечку, вже-с не парубочок! Під зеленим явориком шуміла млинівка, Не забувай, Анниченько, що ти вже не дівка! Любилися, кохалися молоденькі люди. А тепер ся вже пібрали, най їм гаразд буде. — Чи ти мене підмовила, чи ти мене підвела, Що ти мене молодого до комори завела? — Ні я тебе підмовила, ні я тебе підвела, Лиш я тебе молодого до комори завела. Перевесло не весло, а що тебе принесло: — Мене приніс ворон кінь, бо ти моя, а я твій. Ти висока, як соснина, а рум'яна, як калина, А пахуча, як гамбір, ще біліша, як папір. Через греблю, через став, а що-с любив, то-с дістав, А що-с дістав, то держи, за другими не біжи. А що-с дістав, то шануй, за другими не бануй... Музики грають до танцю, гості танцюють. І починають розходитися. Прощаються з молодими і їхніми родичами, дякують одні одним за велику радість, яку розділили, бажають молодим щастя, здоров'я, злагоди, достатку, в гаразді ґаздувати і рід свій продовжувати. Весілля закінчується. За стіл сідають для теплої задушевної родинної розмови молоді і їхні родичі — дві родини, що злилися воєдино з'єднанням на все життя двох молодих люблячих сердець, створенням нової сім'ї. Ой дай, Боже, в добрий час. Джерело матеріалу: Малова-Малкович П. М. "З карпатських джерел": фольклорно-етнографічеий нарис. - Чернівці: Місто, 2004. - 176 с. Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/zvychai/vesillya.html#Опришківс
Категорія: Обряди, звичаї \| Додав: asket (05.01.2010)
Переглядів: 2210 \| Рейтинг: 0.0/0