Творець галицьких залізниць - Реферати - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Реферати

Творець галицьких залізниць
ЛЕОН САПЄГА

ТВОРЕЦЬ



Портрет князя Леона Сапєги

(пензля З.Родаковського)

Він був колись героєм п’яти народів. Його вважали своїм і австрійці, у яких він був членом Рейхстрату, і у Варшаві, де він народився, і в Білорусії та Литві, які тоді так і не Мали своєї Держави, і в Росії, де він був камергером імператорського двору, і, звичайно, в Галичині, де він жив, творив та помер. Але зараз тут його не пам’ятають. Навіть вулиця, названа колись в його честь, тепер носить ім’я Степана Бандери. Того Бандери, який навчався в створеній ним, Лернрм Сапєгою рільничій вкадемії.. От тільки на вулиці, названій його іменем, він вряд чи жив, хоч і вчився на агрономічному факультеті Львівської Політехніки, де перші два курси навчання проходили у Львові. Та от тільки навчальний корпус , де студіював Степан Бандера, знаходився зовсім на іншій вулиці –вулиці Набеляка, а не Сапєги!

. Що ж до Леона Сапєги, то саме з його палацу починалась колись вулиця Новий Світ, яку вдячні громадяни перейменували в честь свого улюбленого князя. Щоправда, тепер ця частина відноситься до вулиці Коперніка і має № 40, в вулиця Степана Бандери починається на кілька будинків вище і під №1 - колишня катівня НКВС, де нині розміщається міське управління УМВС.

Палац частково був пошкоджений під час другої світової війни. В будівлі, що залишилась нині знаходиться обласне управління охорони пам’яток старовини, обшарпане , яка ті пам’ятки, що взялось охороняти, а у відбудованій частині - школа №9.Та ні учні, ні навіть більшість вчителів школи, розташованій в залишках його палацу, нічого не знають про Сапєгу.

То хто ж був Леон Сапєга?

Князь Леон Людвіг Сапєга народився у Варшаві 18.09.1803 в одній з найславетніших Польщі. Його батько, нащадок Великого князя Русі-Литви Ольгерда, князь Олександр Сапєга був камергером самого імператора Наполеона 1. Мати графиня Ганна Замойська походила з найродовитішої шляхти (Замойські, Конєцпольські, Потоцькі ). Як було заведено в Російській імперії, перед гімназією Леона, в їх батьківському маєтку в Теофільполі на Волині, навчали гувернери. Були вони з французьких аристократів, які прийшли до Польщі з Наполеоном і залишились тут після його поразки. То ж французька мова була для нього рідною з дитинства. Матуся розповідала йому про велику Речь Посполіту. В неї входили нинішні Польща, Литва, Україна, Білорусь, частина Німеччини, частина Австрії, частина Словаччини, Молдова, частина Угорщини, Смоленська область. Простягалась вона від Балтійського до Чорного моря.(карту додаю) Ці розповіді матері і поклали початок мрії Леона про повернення минулої слави і величі своїй Батьківщині, відродження Речі Посполитої.

Після домашнього навчання був вишкіл в 1-му Варшавському ліцеї, подібному до Царскосельського ліцею. Тут теж марили про Речь Посполіту від „моря до моря”. Після закінчення ліцею сімнадцятирічного хлопця відправили вивчати право та економіку до Сорбонни у Францію, а потім в Единбург до Англії(1820-1824). Повернувшись на батьківщину, як і всі російські дворяни, він повинен був поступити на службу. 21-річний юнак потрапив під безпосереднє керівництво міністра фінансів Франциска Любецького, який доручив йому займатись гірничими справами і гутництвом(металургія).У 1825 Леон закохався і одружився на своїй двоюрідній сестрі Ядвізі Замойській. Народить вона йому багато дітей, та всі вони, крім сина Адама, помруть молодими...

З листопаду 1827 по лютий 1828, Леон разом з Міністром знаходився в Санкт-Петербурзі. Молодого талановитого інженера примітив Микола 1. Князя чекала стрімка кар’єра при царському дворі. На іменини імператора Миколи 1( 6.12.1827) йому, як нащадку Ольгерда, був наданий титул камергергера двора його імператорської величності.(один з найвищих титулів Російської імперії). Та, замість кар’єри при дворі, він, повернувшись до Польщи, приймає участь у підготовці листопадового повстання 1830 року. Знаючи, що його чекає, в разі викриття, він продає родовий замок у Рошанах і більшу частину свого багатства вивозить за кордон, в австрійську частині Польщі(Галичина).

Коли почалось повстання, Народна Рада посилає його до Франції і Великобританії з дипломатичним дорученням привезти моральну та матеріальну допомогу. Не отримавши, крім словесної, ніякої допомоги, він повертається на Батьківщину і вступає офіцером в кавалерійський корпус. За відвагу його нагороджують орденом Virtuti Millitari. Коли повстання, не підтримане народом, було придушене, емігрував до Галичини. Більша частина майна його знаходилась тут, тому досить безболісно пережив в 1835 р. конфіскацію майна у Російської Польщі. У 1836 Він придбав чудесний ренесансний замок в Красічині під Перемишлем, який став його основною резиденцією(нинішнє фото додаю).

Ще під час студій в Единбургу, Леон захопився ідеями економіста Адама Сміта. Він вважав, що Незалежність починається з економічної свободи і всі свої зусилля все подальше життя скеровував на досягнення саме цієї мети. При цьому всі ці його починання відповідали не так особистим, як суспільним інтересам. Він хотів показати, на своєму прикладі, як зробити господарку прибутковою. Одним із шляхів досягнення економічної незалежності він бачив у розвитку транспортних комунікацій. У 1839 році він, разом зі знаменитим драматургом графом Олександром Фредро звернувся до Австрійського уряду з проектом будівництва залізниці Бохня-Львів-Бережани, яка повинна була продовжити лінію Відень-Бохня. Це дозволило б з’єднати залізницею соляні промисли Татр з зерновим Поділлям. Та австрійський імператор Фердинанд вважав, що польські землі Австрія отримала тільки тимчасово, а раз їх доведеться все одно віддати Польщі, то й вкладати кошти в їх розвиток не варто. Втративши надію отримати на впровадження своїх ідей кошти від уряду, Леон у 1841 засновує Земельне Кредитне Товариство, в 1844 створює Ощадну касу, а в 1845 Галицьке товариство господарське, які повинні були сприяти розв’язанню проблем, з залученням коштів на будівництво залізниці. Щоб будувати залізниці, потрібні кадри. І от, 4 листопаду 1844, не без сприяння Леона Спєги, відкриває двері Львівська академія технічних наук.

8 березня 1848 році у Відні спалахнуло повстання. Воно знайшло відгук і в Галчині. 17 березня Леон Сапєга підписує петицію галицької шляхти до цісаря, в якій вимагається скасування всіх селянських повинностей та забезпечення рівності перед законом всіх громадян. 19 березня, під час загальної демонстрації у підтримку революційних подій у Відні, під петицією підписалась вся українська громада. За короткий час було зібрано 12000 підписів (населення Львова тоді складало 70000). Під впливом цих подій, Львівський губернатор Стадіон наказав звільнити політичних в’язнів і почати формувати національну гвардію. 13 квітня Сапєга з однодумцями-шляхтичами створили у Львові „Раду Народову”. „Рада Народова” закликала всіх поміщиків Галичини „ добровільно відмовитись від своїх феодальних прав”. Щоб показати приклад, Леон Сапєга звільнив з кріпацтва своїх селян, а їх у нього було більше 20 000! Він пропонує уряду дозволити викладання у школах, де переважає українське населення, на українській мові, а де польське – на польській, а не німецькою. Губернатору пропозиції князя здаються небезпечно революційними. На противагу польській „Раді Народовій”, за його сприянням, створюється „ Головна Руська Рада”. Митрополит Михайло Левицький писав: „ На створення комітету, який займався б охороною наших інтересів, я тим більше погоджуюсь, що пропозиція ця виходила від його превосходительства губернатора і що цей комітет не буде робити нічого такого, що б не було бажано існуючому уряду”. Головна руська Рада по прикладу польської Ради Народової стала вимагати від уряду дозволу викладання предметів в університеті і львівських школах українською мовою, видавати книжки українською мовою, зрівняння греко-католицького духовенства у правах з католицьким, полегшення для українців заняття посад в урядових установах, проведення аграрної реформи з ліквідацією кріпацтва.



В умовах конфронтації між західною і східною шляхтою, нащадок Ольгердовичів князь Леон Сапєга стає лідером східної(галицької) шляхти, українофілом і, бере участь у переговорах з українською делегацією Слов’янського з’їзду в Празі (1848).. Того ж року разом з побратимами-шляхтичами князь звертався до Галицького Митрополита Михайла Левицького (1816-58), з проханням про перехід у візантійський обряд (що в тих умовах означало б зміну національної ідентичності на українську), але той відмовив йому, виправдавшись тим, що українці не мають і не потребують власної шляхти.

В грудні 1848 австрійський імператор Фердинанд відрікається від престолу і передає корону своєму племіннику Францу Йосипу. Франц Йосип встав біля керма величезної імперії, що роздирається соціальними і національними суперечками.

Перші три роки імператору доводилося зважати на конституцію, але після того, як в 1849 р. російські війська подавили революцію в Угорщині, позиції Габсбургів зміцнилися настільки, що в грудні 1851 р. Франц Йосип відмінив конституцію і відновив абсолютизм. Головну свою задачу в ці роки він бачив в збереженні єдності і зміцненні потужності Австрійської імперії, в створенні сильної централізованої Держави, в якій були б стерті межі між різними землями монархії Габсбургів. З цією метою Франц Йосип прагнув ввести по всій державі єдину адміністративну, судову і митну систему, уніфікувати фінанси, оподаткування і систему освіти.

Цісар намагається онімечити всі піддані землі, а Леон Сапєга у 1849 році бере участь у заснуванні Львівського «Народного дому».При цьому кошти у будівництво цього народного дому вклало Галицьке кредитне товариство. Левова частка внесків у ньому належала Галицькій греко-католицькій церкві. Леон Сапєга в 1853 році на кошти Земельного кредитного товариства викуповує маєток в Дублянах і після деякої реконструкції, започатковує там рільничу школу, викладання предметів в якій ведеться не німецькою, а польською мовою. Мало того, він два роки виплачує зарплату професорам і стипендії студентам зі своєї кишені, забезпечує їм безкоштовне житло та харчування.

Свою рільничу школу він перетворив на взірцевий полігон для всієї Галичини. В Дублянському маєтку він налагодив деревообробку, поставив гутню(рудоплавильню), кузню, цегельний завод, броварню, започаткував вівчарство. Всі зусилля князя були скеровані на те, щоб підняти економіку Галичини до європейського рівня.

В 1860 році єпископом Перемишльським стає особистий друг Леона -Тома Полянський. Він добивається того, щоб не менше 25% студентів рільничої школи складали галицькі селяни. У 1864 у Народному Домі, збудованому на кошти Галицького господарського товариства, оперетою Карла Гайнця „Запорожці” відкрито перший український народний театр. В оперету вставлено гімн Михайла Вербицького „Ще не вмерли України”, слова якого були надруковані в №3 журналу „Мета”, який видавався на гроші Леона Сапєги. На другий день після вистави „Ще не вмерла Україна” заспівав весь Львів. Так князь Сапєга увійшов у історію Гімну Незалежної України.

З 1861 почав діяти галицький Сейм. Краєвим маршалком центральний уряд затвердив. Леона Сапєгу, його заступником митрополита галицького Спірідіона Литвиновича...

В 1863 в Польщі спалахнуло нове повстання. Не залишилась осторонь і Галичина. Повстанський комітет Галичини очолив син князя Леона – Адам. Він брав участь у боях загону Антонія Єзьоранського з донськими козаками під Кобилянкою, за що потрапив до львівської в’язниці. Тюрма для повстанців була не надто обтяжливою: львівські пані взяли на себе тягар матеріального забезпечення в’язнів, і ті попивали вино, закусуючи марципанами. 18 лютого 1864 р. князь Адам утік з ув’язнення. Та він не довго ховався. Вже наступного року Франц Йосиф I помилував його. Повстанська діяльність сина не відобразилась ні на політичній ні на господарській кар’єрі Леона Сапєги.

В Сеймі Леон Сапєга запровадив жорстку дисципліну, яка протрималася ледь не до кінця існування Галицької автономії. Він мав величезний вплив на провідника перших народовців єпископа Юліяна Лаврівського – віце-маршалка в 1869-1873рр., який узявся впроваджувати “органічну” тактику князя Леона в українську політику. Юліян Лаврівський виступив на засіданню сейму 27 жовтня 1869 р. з пропозицією підписаною 30 українськими депутатами про налагодження національних взаємин у краю. Це було пропозицією «угоди» з поляками. В третьому пункті пропозиції говорилося, що «галицькі русини признають конечність прямувати, на основі існуючих державно-правових відносин, до забезпечення свого національно-політичного життя і наладження взаємин з поляками як співгромадянами краю, під умовою повної автономії обох національностей, яку має усталити закон, під оглядом національним, політичним і церковним, перш за все що до відповідаючого основам справедливості урівноправнення обох краєвих мов у школі, суді й уряді»...

Леон Сапєга та Юліан Лаврівський сприяли угоді “Польського кола” з “Руським собором” Галицького сейму, завдяки чому українське питання стало першочерговим завданням польської політики в Галичині. Наслідком цього були: згода польської сеймової більшості на українізацію Академічної гімназії у Львові, фінансування “Просвіти” й українського народного театру у Львові з бюджету автономії...

Леон Сапєга з сином Адамом фінансували видавництво українських видань в Галичині, львівського політичного тижневика “Основа” (1870-1872), який назавжди ввійшов в історію української журналістики.

Та більше всього слава і неслава Леона Сапєги пов’язані з галицькими залізницями.

. У 1864р. він став співзасновником спілки Lemberg-Czernowitzer Railway Company Limited, з офісом в Лондоні. Ця компанія отримала концесію на будівництво залізниць в Галичині. Почав він з будівництва колії Львів-Чернівці. Перші 265 кілометрів колії почали діяти через вже через два роки. Проте директор залізниці Оффенгайм регулярно звітував кн. Л. Сапєзі, що залізниця приносить лише збитки. Леон Сапєга добре знався в економіці, то ж не повірив цим звітам й подав на нього до суду. Відень готувався до гучного судового процесу, який мав на меті затаврувати дух капіталістичної наживи. Слідство тривало два роки. Оффенгайма ув’язнили, проте через рік звільнили під заставу в1 мільйон золотих ринських. Вже сама застава підтверджувала його махінації, то ж очікували, що вирок буде суворим. Проте суд, який тривав декілька місяців, перетворився на філософський диспут на тему “Чесні дурні та мудрий злодій”. “Ідеалісти, – заявив Оффенгайм, – не збудували жодної держави, зате зруйнували не одну, а залізничні колії мораллю не збудуєш”. Після цих заяв Оффенгайм став популярним, і до того порожню залу судових засідань переповнила зацікавлена спільнота. Оффенгайм заявив, що став жертвою державного рекету: під час виборів міністр торгівлі Банганс вимагав від нього грошей на підтримку проурядових кандидатів! Суд мусив був викликати на допит Міністра ! Потім Оффенгайм оприлюднив номери банківських рахунків, на які він перераховував кошти. До такого “нахабства” респектабельні віденські урядовці-хабарники готовими не були. До того ж віденська преса опублікувала лист президента Найвищого трибуналу Гайна з інструкціями для судді Віттмана, як допровадити Оффенгайма до в’язниці. Суддя Віттман 2 лютого 1875 року знепритомнів під час судового засідання. Останнє засідання, яке відбулося 27 лютого 1875 р., провадив судовий радник Ґернет. Присяжні засідали шість годин і ... виправдали Оффенгайма! Банганс подав у відставку, а 19 березня того ж року цісар підписав заяву про відставку Леона Сапєги. Цю заяву князь склав ще 1869 року в розпал кампанії за розширення автономії Галичини. Тоді цісар відмовився прийняти її, проте чиновники зберегли цей документ...


В ті часи були інші поняття про честь і гідність, ніж у нинішніх можновладців. Князь Сапєга стидався показуватись людям на очі. Він повернувся в свій маєток в Красічині і не виїжджав з нього. У нього почалась тяжка депресія, внаслідок чого він і помер там 11 вересня 1878 р. Там, на Перемишлянщині, що нині належить Польщі, його пам’ятають. В його замку провадять нагородження кращих людей Польщі...

У 1886 року Львівська міська рада ухвалила рішення перейменувати частину вул. Новий Світ на вул. кн. Лева Сапєги. В липні 1940р. вул. Сапєги отримала назву вул. Комсомольської. У серпні 1941 року, після проголошення Стецьком Української народної республіки, адміністрація міста повернула вулиці попередню назву. Та через місяць Стецько був відправлений до концтабору, а назву вулиці змінила на “Фюрстенштрассе” (“Княжа”). З липня 1944р. – знову вул. Л. Сапєги, з грудня того ж року – вул. Й. Сталіна, з 1961 року – Миру, з 1992-го – С. Бандери.

Стоїть у Дублянах пам’ятник Степану Бандері. На початку учбового року, в день народження та смерті Бандери, приносять до нього квіти студенти і ветерани УПА. А що він приніс Україні?

А князю Леону Сапєзі, який через економіку прокладав шлях до Незалежності нема навіть пам’ятної дошки ні у Львові, ні у Дублянах...

Нація, яка перекреслює своє минуле не має права на майбутнє!

К.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)

Правнук автора „Ще не вмерла Україна”, яка не стала б Гімном України без Леона Сапєги
Категорія: Реферати | Додав: asket (26.09.2009)
Переглядів: 596 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ