"Козацькі пісні" - Реферати - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Реферати

"Козацькі пісні"
[size=14]Козацькі думи
Тематика, функція й стиль козацьких дум становлять гармонійну цілісність, що виокремлює ці твори у неповторний жанр. На довершеність їх поетики і музичної форми вплинула індивідуалізація творчого процесу в XVI-XVII століттях - бароковий майстер, спираючись на народну стихію, зумів піднятися на якісно новий щабель творчості. З козацького середовища, яке творило козацьких думовий епос у трансі воєнних дій і перепочинків, від покалічених козацьких лицарів козацькі думи перейшли до кобзарів і лірників, здебільшого сліпих музикантів, що були типологічно подібними до грецьких аедів, південнослов'янських слєпцов - гуслярів, тамбурашів. З останніми українських "епіків" об'єднували ідеї боротьби зі спільним ворогом - турками-османами, мандрівки по півдню слов'янських країн. З XVII-XIX століть дійшли відомості про братства, школи, цехи епічних співців в Україні, Болгарії, Сербії. Навчання у таких осередках, якими керували "пан-майстри", "пан-отці", зобов'язувало учнів вивчити епічний репертуар (в Україні це були козацькі думи, духовні вірші, псальми, історичні пісні), оволодіти конспіративною лебійською мовою (від грецького лебій - дід), навчитися грати на музичних інструментах - кобзі, бандурі чи лірі, пройти посвяту в кобзарі чи лірники в присутності майстрів, або т.зв. "визвілку" (іспит). Цей інститут народного професіоналізму [2] був типовим продуктом патріархальних феодально-корпоративних відносин і правового захисту майстра від зазіхань владних структур. У бездержавному на той час українському суспільстві кобзарські братства, школи відігравали роль важливих народно-просвітницьких осередків світсько-релігійного характеру. Харизматичність постатей кобзарів і лірників, наділених поетичним даром, мистецьким хистом, зумовила особливий інтерес до них в епоху романтизму і національного відродження в Україні й Славії. Не випадково свою доленосну збірку поезій Тарас Шевченко назвав "Кобзар".
Великий обсяг наукової літератури про козацькі думи є свідченням їх особливого значення для української культури. Перші публікації поетичних текстів козацьких дум здійснили О.Цертелєв у збірці "Опыт собрания малорусских народных песней" (1819), П.Лукашевич (1836), М. Максимович (1849), А.Метлинський (1854), П.Куліш (1856), П.Житецький (1893) та інші [3] . Перші повноцінні записи текстів козацьких дум із музикою подав М.Лисенко від славнозвісного кобзаря Остапа Вересая [4]. Багато зусиль для збереження й консервації козацьких дум, розшуків відомостей про їх носіїв у другій половині ХІХ і на початку ХХ століття доклала українська інтелігенція, зокрема М.Куліш, П.Мартинович, М.Сперанський, О.Сластіон та ін. Відкрито десятки імен видатних кобзарів і лірників, таких як Андрій Шут, Павло Братиця, Федір Холодний, Іван Кравченко-Крюковський, Архип Никоненко, Михайло Кравченко, Гнат Гончаренко, Іван Скубій, Степан Пасюга, Терешко Пархоменко, Єгор Мовчан, Петро Гудзь, Аврам Гребінь та інші. У 1908 р. Леся Українка субсидувала експедицію Ф.Колесси на Полтавщину для запису козацьких дум на фонограф. Завдяки цьому з'явилася унікальна праця Ф.Колесси "Мелодії українських народних козацьких дум" у двох серіях (1910-1913), в якій уперше в 65 зразках (записаних від 13 епічних виконавців Полтавщини і Харківщини) були опубліковані тексти козацьких дум з мелодіями, розкрито особливості імпровізаційного мистецтва кобзарів та лірників М.Кравченка, Г.Гончаренка, І.Скубія, М.Дубини та ін. У 1921 р. вийшло друком ґрунтовне дослідження Ф.Колесси "Про генезу українських народних козацьких дум", а в 1927-1931 рр. з'явились два найбільших корпуси словесних текстів козацьких дум К.Грушевської "Українські народні козацькі думи" (1927; 1931), де серед уже відомих творів вперше з рукописів надруковано кілька десятків давніх записів (М.Білозерського, П.Куліша, В.Горленка, І.Манжури, М.Дашкевича, П.Мартиновича, О.Сластіона та ін.) - усього 33 козацьких думових сюжети у 274 варіантах. Вагомість видання суттєво зросла завдяки ґрунтовній студії "Збирання й видання козацьких дум у ХІХ і в початках ХХ ст.", що містила оцінку важливих праць про козацькі думи того періоду.
Від часу виходу в світ відомої збірки І.Срезневського "Запорожская старина" (1834-1835) козацькі думи прийнято розподіляти на старшу й новішу верстви: про боротьбу з турецько-татарською навалою ("Плач невільників", "Невільники на каторзі", "Про втечу трьох братів з міста Азова", "Маруся Богуславка", "Самарські брати", "Іван Богуславець", "Федір безродний, бездольний", "Смерть козака в долині Кодимі", "Олексій Попович"); про героїчне лицарство ("Козак Голота", "Самійло Кішка", "Отаман Матяш старий") - останні перегукуються з богатирськими билинами київського циклу. До нової верстви належать козацькі думи про Хмельниччину ("Хмельницький і Барабаш", "Корсунська перемога", "Богдан Хмельницький і Василій Молдовський", "Козацька дума про смерть Богдана Хмельницького"). Названий поділ досить умовний з огляду на зображені в них історичні події. Адже захисні війни від турків і татар в Україні не припинялися і в час визвольних війн проти польсько-шляхетського гніту, виснажуючи край зі сходу й заходу. Відносну правдивість історичних фактів, які в устах десятків поколінь епічних виконавців міфологізувалися (особливо в козацьких думах проти турецько-татарських нападів), компенсують їх психологічна глибина й наснаженість, поетичні й музичні цінності, які віддзеркалюють складну й багатобарвну палітру граней національного характеру, творчого хисту епічних співців. Усі козацькі думи, можливо, лише за винятком суто побутових ("Про сестру й брата", "Про бідну вдову", "Проводи козака") пройняті почуттям громадянського обов'язку перед рідною землею, козацькою громадою: "Весь народ, од старшини козацької і до останнього посполитого був однією масою з національно-політичного погляду та й соціальні різниці за тих бурхливих часів були невеликі. У всіх була "воля й козацька дума єдина", бо один ворог усім допікав" [5] .
Головний герой козацьких дум, історичних пісень - козацтво. Воно діє як військова організація в межах трьох імперій у складній, неоднозначній ролі оборонця національних та релігійних інтересів України і охоронця кордонів чужих держав. Драматизмом такої ситуації пройняті козацькі думи, історичні пісні. Про небувалу відвагу і спартанський дух козаків пишуть політичні діячі, історики, письменники XVI-XVII століть - Б.Папроцький, Е.Ляссота, Дж.Сміт та інші. Постать Б.Хмельницького - "мужа…, який наводить жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків не змогли похитнути" - порівнюють з Кромвелем [6] .
Збірний образ козака з мушкетом, з кобзою, в одязі з атрибутами східного й західного оздобництва, "співочої душі" у десятках картин "Козаків Мамаїв" XVII-XVIII століть на диво збігається з образами козаків у козацьких думах "Самійло Кішка", "Козак Голота":

Хотів червоними на мене шликами брати.
А тепер, татарине, жарту козацького не знаєш
Та із коні сє валяєш…
Тепер буду скарби твоє брати,
До войска, до табору козацького прибивати,
Буду Килимскоє поле вихваляти... [7]

Наведений фрагмент найдавнішого із досі відомих записів козацьких дум про козака Голоту з рукописної збірки Кондрацького (1684) свідчить, що стиль козацьких дум був уже на той час сформованим. Уживання назви козацька дума пов'язують із згадками в літературі XVI ст., зокрема в "Анналах" С.Сарніцького (1567 р.) про те, як українці співали сумних пісень з приводу загибелі хоробрих воїнів, братів Струсів, називаючи ці пісні козацька думами.
Поняття захисту рідної землі в козацьких думах, історичних піснях ототожнюється з поняттям християнської православної віри, яка в ситуації протистояння магометанству й католицизму набирає сенсу ідеологічного захисного щита. Він прочитується в козацьких думах про Самійла Кішку, козака Голоту, Івася Коновченка, в усіх піснях про Б. Хмельницького. Самійло Кішка (історичним прототипом його був запорозький гетьман), взятий у турецький полон, піднімає повстання невільників, захоплює кращу турецьку галеру і, звільнивши більше двохсот невільників-християн, повертається з ними в Україну. Малолітній Івась Коновченко, котрий, незважаючи на заборону матері, йде у бій з татарами, щоб захистити Вітчизну і "отцовської слави не втеряти", гине як герой. Козак Голота - переможець у герці з татарином - це образ відчайдушного українського воїна-спартанця, для якого свобода вища за усякі життєві привілеї. До останньої козацькі думи близька за характером козацька дума про Ганджу Андибера. Вони співзвучні духові "другого ренесансу" - європейському бароко, ідеалом якого стає аскет-мудрець [8], що для нього життєві блага не є самоціллю. Степ, мандри, лицарська смерть, покладена на вівтар козацької честі й слави,- така суть високопоетичної козацькі думи "Федір безрідний, бездольний". Вона звучить у виконанні талановитого бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993), який володів винятковим даром ейдетичної реконструкції давньої епіки.
Розмах і масштабність козацького думового епосу помітний також у художньому просторі життя героїв, які діють на суші і на морі, від азійського сходу і до заходу Європи. Це визначає його нові зв'язки зі світом, знаходить відображення у стилістиці, оновленій лексикою, іншим світобаченням. Адже козацька епоха розсуває мури патріархальності, міксує різні культури, із якими козацтву доводиться перетинатися на історичних шляхах. У жодному із попередніх періодів свого розвитку Україна не мала таких широких міжнародних зв'язків, як у XVI-XVII століттях. Це було друге пасіонарне піднесення народу після тривалої й вимушеної ізоляції, прагнення до компенсації культурних завоювань Київської Русі.
За поетичною й музичною структурами кваліфікуємо козацькі думи як масштабні твори у двісті і більше віршів, виконувані соло, речитативом, у супроводі музичних інструментів (кобзи, бандури, ліри). Вони не поділяються на строфи, як пісні, а розгортаються більшими чи меншими тирадами залежно від логічних цезур у поетичному тексті та від індивідуальної манери виконавця. Їм властивий широкий розмах, величавість епічної розповіді, вільний вірш нерівноскладової будови, поєднаний здебільшого дієслівною римою, типові формули, як, наприклад, поетичні паралелізми у зачинах:

Не ясний сокол квилить-проквиляє,
То син до отця, до матері в города християнські поклон посилає,
Сокола ясного рідним братом називає…(Плач невільника в турецькій неволі) [9] .

У жодному з жанрів українського фольклору немає такої колоритної орнаментації слова, музики, як у козацьких думах. Канонічність середньовічної поезії та музики поєдналися в них із бароковим оздобництвом, орнаментикою. Важливе місце в поетиці відіграють характерні саме для козацьких дум риторичні фігури, які посилюють емоційну наснаженість розповіді шляхом градації синонімів: грає-виграває, плаче-ридає, рече-промовляє [10] ; специфічні ампліфіковані словосполучення, нетипові для інших епічних жанрів: хвиля хвилешна, піший-пішаниця, чужий-чужаниця, бездольний-безродний.
Часті повтори вияскравлюють образи, увиразнюючи їх поетичну вагомість:
Стали козаки вечера дожидати,
Стали терновиє огні розкладати,
Стали по чистому полю коні козацкіє пускати… [11]

Стилістична виразність образів підсилюється і в музичній декламації козацьких дум, в інструментальному супроводі, відіграючи важливу роль у драматургії козацьких думової оповіді. Про індивідуальну неповторність музичної декламації козацьких дум О.Вересая писав М.Лисенко; про інших відомих майстрів-виконавців козацьких думового епосу (М.Кравченка, П.Кравченка, лірника І.Скубія та інших) - Ф.Колесса; про Г.Гончаренка - Леся Українка, К.Квітка. Крім фахової підготовки, яку отримували епічні виконавці у своїх "пан-майстрів", кожен повинен був поповнювати і вдосконалювати свій епічний репертуар та виконавське мистецтво власними силами.
Композиційна модель козацьких дум старша за їх сюжети. Тип декламаційно-ораторського виголошення тексту "на музиці" бере свій початок ще у давньоіндійських ведах, грецькій і візантійській гімнодіях. Козацька думам властиві традиційні зачини, які в народі називали "заплачки". Вони розпочинаються емоційним вигуком "гей","ой","ей": "Ей на Чорному морі, на камені біленькім, там сидить сокіл ясненький, жалібненько квиле-проквиляє і на Чорне море стиха поглядає". Типові для козацьких дум також формули-закінчення "слави" на зразок "Тоді-то Фесько Ганджа Андибер, гетьман запорозький, хоча помер, дак слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього часу, Господи, утверди і піддержи люду царського, народу християнського на многая літа". Такі "слави" в козацьких думах є логічними завершеннями епічних оповідей.

Історичні пісні козаків
Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. У 1563 р. він здійснив похід у Крим, того ж року був покликаний боярами на господарство в Молдавію, куди вирушив із невеликим загоном козаків. Під Сучавою потрапив у полон до свого супротивника Стефана Томжі, котрий видав його туркам. За свідченням польської хроніки М.Бєльського, за відмову перейти в мусульманство султан Селім ІІ наказав його закатувати, повісивши за ребро [13] . Звеличаний у пісні образ мужнього лицаря Байди став символом героїзму й непохитності, незламності козацької волі. Пісню іноді іменували думою. Нового звучання вона набула у вокально-хоровій та оркестровій обробці Гната Хоткевича під назвою "Дума про Байду".

Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - "Ой на горі да женці жнуть". Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний (?-1622) та Петро Дорошенко (1665-1678) може видатися історичною недоречністю. Однак Ф.Колесса оцінював його як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а "виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу" [14] . У початковому варіанті цієї пісні, виявленої В.Перетцом у збірнику Доменіка Рудницького "Piesni rozne i niektore na noty polozone" (1713 p.), не було епізоду з жінкою Сагайдачного, котрий, очевидно, був пізнішим міфічним нашаруванням. У цій героїчній пісні дослідник живопису XVII-XVIII ст. П.Жолтовський вбачає аналогію з ксилогравюрою портрета Петра Сагайдачного, яка подає монументальний образ видатного історичного діяча і водночас безжурного козака - лицаря степу [15]. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня "Засвистали козаченьки", створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М.Потоцьким у травні 1648 р. Вважають, що пісня грунтується на побутовій ліричній "Засвіт встали козаченьки в похід полуночі", авторство якої приписують легендарній піснетворці Марусі Чурай. Нове життя пісня здобула у класичних творах М.Лисенка - опері "Чорноморці" та героїчній опері "Тарас Бульба" (у новій редакції композиторів Л.Ревуцького та Б.Лятошинського).

Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами (1648) знайшли відображення у пісні "Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється"; перемоги М.Перебийноса та Б.Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні "Гей, не дивуйте, добрії люди". Остання набула гімнічного звучання в обробці М.Лисенка, а в різних пізніших трансформаціях - значення емблеми в національно-визвольних рухах в Україні.

Історична дійсність визвольних війн розкривається у цілій галереї пісенних портретів героїв. Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, якого М.Грушевський називає "найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана". На думку ученого, пісня цікава ще й тим, що "у різних своїх варіантах притягає для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу, гіперболізм богатирського розмаху Нечая; роля його коня, промови до нього звернені - усе це оздоблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тим часі" [16] . Загибель Нечая у більшості народних пісень мотивується тим, що він "загуляв у куми Хмельницької", що могло бути епічним домислом. В ряді варіантів пісні є натяк на те, що Нечай "споткнувся на хміль", на непокорі Хмельницькому. Польща вважала Д.Нечая найбільш небезпечним козацьким отаманом після М.Кривоноса. При розгромі війська в с.Красному 1651 р., що на Вінниччині, Нечаєві влаштовано справжню катівню:

Та покотилася Нечаєнкова голова додолу.
Ой устаньмо ж та милії браття, устаньмо, погадаймо,
Ой десь тую Нечаєнкову голову сховаймо.
Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари, -
Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави [17] .

Не менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража.

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче,
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче [18] .

На XVII ст. припало культивування етикету поезії, вдосконалення силабічного вірша у книжній творчості, яка, базуючись на народній основі, не уникнула впливів латино-польської книжності. У братських школах, у Київській академії, створеній у 1632 р., де вчилися діти козацької старшини, духівництва, значне місце відводилося піїтиці, риториці, складанню віршів, музиці. В історичній пісні представлено ряд тих форм силабічних віршів, які вважалися тоді популярними, а саме форми 4+4, 6+6 і у великій кількості 4+4+6 (коломийковий). "Віршами складалися погребові промови Хмельницькому, Іванові Підкові, народним українським героям XVII ст…, які свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його Батьківщини й народності" [19] .

У численних переказах, піснях, у думі "Вдова Івана Сірка і Сірченки" закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка. Про його незвичайну хоробрість писав німецький історик Еразм Франциск, Мадлен у книзі "Дзеркало Оттоманської імперії" [20] . Він надихнув І.Рєпіна на знамениту картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень "Ой на горі та женці жнуть" або "Засвистали козаченьки" засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.

***
Їхав козак на війноньку,
Сказав, прощай, дівчинонько.
Прощай, дівчино,
Чорнобривонько,
Їду в чужу сторононьку.

Дай-но, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі
Накриють очі,
Легше в могилі спочину.

Дала дівчина хустину,
Козак в бою загинув.
Гей серед поля
Гнеться тополя
Та й на козацьку могилу.


***
Козака несуть,
І коня ведуть,
Кінь головоньку клонить. (2)
А за ним, за ним
Його дівчина
Білі рученьки ломить. (2)
Ой ломи, ломи
Білі рученьки
До єдиного пальця! (2)
А не знайдеш ти,
Та дівчинонько,
Над козака коханця! (2)
***

Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua

Категорія: Реферати | Додав: Alexia (15.11.2010) | Автор: Олеся E
Переглядів: 3575 | Теги: Куліш, Дума, історичні, епос, проводи, козака, Леся Українка, Манжура, народ, пісні | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ