Михайло Ханенко - Реферати - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Реферати

Михайло Ханенко
Він був останнім гетьманом пропольської Правобережної України (1669—1674). Але якщо досвідчений державний діяч, генеральний писар в уряді Хмельницького Іван Виговський намагався й далі продовжувати політику Богдана, боровся за незалежну Українську державу, одним із творців якої він був, то його наступники Павло Тетеря і Михайло Ханенко слухняно виконували задуми польського шляхетського уряду щодо України. Родинні перекази свідчать, що його батько Стефан Ханенко ще на початку XVII століття, за козацької доби Петра Сагайдачного, служив у Запорозькому війську і потрапив до татарської неволі. Звідти його викупив польський староста, й Стефан одружився з його дочкою. Польські хроністи XVI-XVII століть Ваповський, Б'ельські, Кромер, Стрийковський та інші твердять, що за один наскок на українські землі татари набирали ясиру й по десять, п'ятдесят, а то й по сто тисяч бранців, не рахуючи десятків і сотень голів худоби та іншого майна. Історики свідчать, що в середині XVII століття кримська орда налічувала 180 тисяч чоловік, а в Криму тоді ж проживало 920 тисяч християн, переважно українців. Не дивно, що й прізвище «Ханенко» татарського походження. Майбутній гетьман був старшим сином у родині. Уперше його ім'я як уманського полковника (цю високу військову і державно-адміністративну посаду він обіймав впродовж 10 років, починаючи з 1656-го, отже, ще за життя Богдана) подибується в документах за 1659 рік серед тієї козацької старшини, що була невдоволена Переяславським договором Юрія Хмельницького з Москвою, бо вія фактично перекреслив Переяславську раду, зліквідувавши автономію України. Діяльність гетьмана Михайла Ханенка припадає на роки «великої руїни», яка наступила після смерті Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом Івана Мазепи Г687 року. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Україна була поділена Дніпром між Росією і Польщею, а Запорожжя підпадало під залежність обох держав. За словами козацького літописця Самійла Велична (1670—помер не раніше 1728 року), запорожці бачачи цей «упадок Отчизни» своєї, не могли без жалю «вкусити хліба», «спокійно заснути», бо «за незгодою і неприязню обосторонних Дніпра гетьманів» довелось «пусту і мертву Україну, матку нашу, повними сліз оглядати очима і красні жилища отців і праотців наших Зріти диким звірам оселею». Найвидатнішою історичною постаттю доби «великої руїни» був правобічний гетьман Петро Дорошенко (1665-1676). Тарас Шевченко називає його «славним гетьманом», «славним Дорошенком», а Михайло Грушевський «останнім козаком». У складних історичних обставинах, коли Росія і Польща відмовилися вести з Дорошенком переговори від цілої України як окремої і єдиної держави (а король відмовився вести переговори з ним на умові Гадяцьких статей 1659 року), гетьман мріяв возз'єднати Україну за допомогою Туреччини і тому влітку 1668 року уклав з турками угоду. Але відразу на перешкоді стали два «гетьмани запорозькі», ставленики чужих держав — Петро Суховій і Михайло Ханенко. Вони завдали Дорошенкові багато клопотів і неприємностей. Перший претендент на гетьмана Правобережної України Петро Суховій разом з Ханенком і кримською ордою виступав проти Дорошенка, але зазнав нищівної поразки під Стеблевом від військ гетьмана й загонів Івана Сірка, відмовився від гетьманства і ледве втік на Запорожжя. Тоді з'являється новий претендент на цю ж булаву Михайло Ханенко. Із Запорожжя він писав цареві, королеві, гетьманам, воєводам різні листи, щоб мати їхню підтримку. Так, він намагався схилити на свій бік лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного, але той сказав: «я о тім і не мишлю». Сам Многогрішний просив царя повернути із Сибіру, Соловків засланих туди за Брюховецького невинних в'язнів-українців. Підлещуючись до царя, він схвалював його союз із польським королем та «північним» гетьманом Многогрішним проти ворогів християнської віри — мусульман. Перебуваючи на Запорожжі, Ханенко разом із Сірком здійснювали успішні походи в 1670—1671 роках у Крим і турецькі міста Аслан, Джакерман та інші. Тоді ж 6 тисяч козаків три дні билися з ордою, не пускаючи її до Дорошенка. Нарешті, помирилися і домовилися разом воювати проти гетьмана. Цар у відповіді висловлював своє невдоволення легковажним і нерозсудливим вчинком запорожців, які вбили його посланника Юхима Ладиженського. В Інших листах Ханенко доносив, що Дорошенко хоче йти з бусурманами на Москву. Мріючи стати гетьманом Правобережжя, Ханенко енергійно шукає підтримки в польського уряду. З цією метою він через послів кошового отамана Григорія Пелеха, Василя Завалія та інших старшин веде переговори з королем Михайлом Вишневецьким, сином Яреми. Польська сторона пристала на згоду з Ханенком; який ішов на всілякі поступки полякам. Невдовзі Многогрішний повідомляв до Москви, що 8 вересня 1669 року Уманський, Кальницький, Паволоцький і Корсунський полки зібралися на раду під Уманню й проголосили Ханенка гетьманом Правобережної України, а Суховія — писарем. Понад 50 козацьких комісарів на чолі з військовим суддею Семеном Богаченком поїхали до Острога вести переговори з поляками про умови вступу під їхню зверхність, яка мала задовольнити і низових, і городових козаків. Цей документ був скороченим варіантом Гадяцької угоди 1659 року. Одначе її підписали від імені трьох невеликих козацьких полків. Згодом Ханенко, Сірко та запорожці, недалеко Умані, присягнули перед польським гетьманом Яном Собєським і князем Дмитром Вишневецьким на вірність і вічне підданство польському королеві, який зобов'язувався зберігати старі козацькі права і вольності. Комісари привезли Ханенкові з Острога від короля клейноди, прапор, литаври. У зв'язку з обранням на гетьмана Михайла Ханенка той же Самійло Величко через три десятиліття із сумом нагадував: «І таковим-то дійствієм і состоянієм, єдина по обох сторонах Дніпра сущая Україна, бідная і упадлая козакоруськая Отчизна, того 1670 року, на всеконечний свій упадок і запустініє на три гетьманства і части розділися, і єдиноматірна братія за поводом умовредних властолюбців прежде описаних і настоящих тогда гетьманів своїх, в недруги собі обратишися, не слушая словеси Євангельського: аще розділиться дім на ся, то запустієт». Відчуваючи небезпеку, Ханенко просив короля вислати йому військову охорону. Про те, що Ханенко із запорожцями перейшов під заступництво Польщі, доніс цареві 27 січня 1671 року архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель. За допомогою Ханенка польська шляхта намагалася підкорити собі Правобережну Україну. Король шукає підтримки Москви, яка також боялася розумного, далекоглядного гетьмана Дорошенка. Там починається кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву. Ханенка підтримують запорожці й Сірко, які незлюбили Дорошенка за те, що він віддався невірним бусурманам. Весною 1671 року відбуваються криваві війни Ханенка й Сірка на Білоцерківщині біля Ставища. Тоді й Кальницький полк, що його Дорошенко послав у Крим захищати татарські улуси від запорожців, узяв сторону Ханенка. Польському королеві здалися замки й гарнізони в Немирові, Могилеві, Ладижині, Рашкові, Брацлаві, Стіні. Ханенко з Сірком зупинилися в Ладижині. Вельми популярним у цей час на Україні був Іван Сірко. Його хотіли обрати гетьманом, і це тривожило Москву. З цього приводу цар писав бояринові Ромодановському 8 червня 1672 року: «Як ньіне ведомо вам, великому государю, учинилось, что генеральная старшина й все войско запорожское й чернь того Йвана Сирка хотят обрать гетьманом». А через кілька місяців Сірка обирають гетьманом у Тобольську сибірські ведмеді й соболі. За намовою Дорошенка турецький султан Магомет IV весною 1672 року посилає проти польського короля 300-тисячну армію, яка 18 серпня облягла і легко здобула Кам'янець-Подільську фортецю, їй на допомогу спішили козацькі полки Дорошенка і 40 тисяч кримських татар. Король наказав Ханенкові перешкодити супротивникові з'єднатися з турками. Біля села Четвертинівки, що на берегах Росі, неподалік Ладижина, в двобій вступили козацькі загони обох гетьманів. У першій сутичці Ханенко відігнав авангарди свого супротивника, але тут же козацько-польські війська зазнали нищівного удару. Тільки 4-ом тисячам козакам Ханенка вдалося втекти до Ладижина і сховатися в замку. Врятувався й Сірко з 500 козаками. Військам Дорошенка відкрився безперешкодний шлях на Кам'янець. Отямившись, Ханенко з'єднався з поляками, але його ім'я на якийсь час губиться в полум'ї пожеж і руїн і виринає він з дружиною і дітьми в Полонному, Любарі, Дубні. Здобувши Камянець, турки перетворили християнські храми в мечеті: вродливих жінок забрали до гаремів, з хлопців робили яничарів. Поширювались чутки, що турецька армія рушить на Київ. Тим часом польський король відступив до Львова, а султан незабаром повернувся зимувати за тихий Дунай. 18 жовтня 1672 року біля Бучача польський король змушений був укласти з турками ганебну й тяжку для себе угоду. Він віддав Туреччині Поділля, а Брацлавщина і південна Київщина відійшли під булаву Дорошенка, який проголосив самостійну державу під протекторатом Туреччини. Повертаючись до своєї столиці Чигирина, Дорошенко зупинився в резиденції Ханенка в Христинівці, що біля Умані, знищив його прибічників — одних скарав на горло, інших ув'язнив. Уманці визнали Дорошенка своїм гетьманом. Полковником тут він призначив Грозденка, поставив свій гарнізон, що складався з найманих полків — Сердюцького і Компанійського. Полковник Силичич на Великдень 1673 року, бувши п'яним, зчинив бійку на вулиці, й розгніваний народ вигнав його. Уманці знову покликали до себе Ханенка, який жив тоді на Волині. Він востаннє вступає у битву з Дорошенком за булаву і просить допомоги у запорожців і поляків. З ними вирушає до Чигирина. Довідавшись про небезпеку, Дорошенко посилає орду. Війська обох супротивників зіткнулись на річці Росі, біля Стеблева. Дорошенків табір окопався, а Ханенкові загони, відчуваючи перевагу, кілька днів наступали на нього. Тим часом несподівано з'явилася кримська орда. Польські війська і козаки були розгромлені. Ханенкові міста — Умань, Ладижин, Лисянка та інші віддано туркам на спустошення. Населення Правобережжя кидало рідні краї, переселяючись на Лівобережжя. Правобережна Україна незабаром остаточно втрачає залишки своєї політичної і державної самостійності, й сусідні держави Росія, Польща, Туреччина поділили Україну між собою. Восени 1673 року гетьман Ханенко разом з військом, яке спочатку налічувало 12 тисяч, а через холод під зиму зменшилося до двох-трьох тисяч, кілька тижнів стояли біля Києво-Печерської лаври, на острові Чорториї, сподіваючись, що цар дозволить йому безпечно вирушити Лівобережжям на Запорожжя. Наступала зима, не ставало паші для коней, і Ханенко зимував у Димері. Втративши останню надію на булаву, він шукає порятунку в гетьмана Самойловича. На переяславській раді 19 березня 1674 року Ханенко поклав булаву і бунчук перед російським боярином і воєводою та лівобережним гетьманом, присягнувши на вірність Москві. Цар щиро наділив його маєтками на Лівобережжі, вибачив «гріхи». Останні шість років свого життя Михайло Ханенко прожив у Козельці, Лохвиці та Києві, не перестаючи втручатися в політичні справи. В 1677—1678 роках його навіть ув'язнили за зносини, які він начебто відновив з Польщею. Незабаром, 1680 року Ханенко помер. Місце його поховання невідоме. Михайло Ханенко мав і свій родовий герб, який він отримав 1661 року від Яна Казимира. Рід Ханенків дав нашій культурі Миколу Ханенка (1691-1760), який займав різні високі посади й чини в козацькому війську. Як однодумець Павла Полуботка в 1723—1727 роках сидів у в'язниці. Залишив цінне історичне джерело «Діаріуш» («Щоденник»). Другий Микола Ханенко (1805-1895) склав «Історичний опис деяких місцевостей Чернігівської губернії» та упорядкував «Родинні документи роду Ханенків». Назад
Категорія: Реферати | Додав: asket (24.09.2009)
Переглядів: 542 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ