Історія УПА - Реферати - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Реферати

Історія УПА
Зміст Вступ 1. Українська національна політика у 1941 році. Передумови появи УПА 2. Створення і розвиток УПА 3. Боротьба “проти всіх” 3.1. Німецька окупація 3.2. Радянські партизани на Україні 3.3. Стосунки з Польщею 3.4. Радянська окупація 4. Післявоєнний період. Відновлення радянської влади Перелік використаної літератури Вступ «Одного націоналіста я повісив униз головою й палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м’яса… а він, гадюка, так і вмер, вигукуючи «Слава Україні!» От гадюка. Скільки я їх перемучив…» Слова одного з слухачів московських Вищих партійних курсів Невідомий український патріот, що конав у нелюдських муках, мордований московськими катами – це символ усієї Західної України в пазурах комуністичної імперії у 1940-50-ті роки. Один з героїв народної Української Повстанської Армії, яка понад десять років без усякої допомоги ззовні й тільки тією зброєю, що відбивала у ворогів, билася з силами обох могутніх тоталітарних монстрів – гітлерівського райху та ленінсько-сталінського колоніального «союзу». На додаток, загони УПА боронили населення Холмщини та Лемківщини від розбою польського війська. Силою політичних обставин склалося так, що в роки, коли на заході України воїни УПА билися й гинули в нерівній борні за волю свого народу, більшість цього самого народу під впливом комуністів була байдужа або ставилася до них як до зрадників. Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної війни не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування російщенням, котрої українське суспільство ще далеко не позбулося. Антибандерівські, тобто по суті антиукраїнські стереотипи, насаджені у свідомість населення України компартійними ідеологами, продовжують діяти і мають неабиякий вплив і після проголошення незалежної Української держави, за яку віддали свої життя воїни УПА. Ці отруйні психологічні стереотипи розколюють суспільство на «західняків» та «східняків», і відкривають ворота для влади над ним. Шлях подолання цієї недуги – поширення правди про Українську Повстанську Армію, її героїчну боротьбу та демократичну ідеологію. 1. Українська національна політика в 1941 році. Передумови появи УПА. Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад німців на СРСР, розглядаючи його як багатообіцяючу можливість встановлення незалежної української держави. Та хоч ОУН і Німеччина мали спільного ворога, їхні цілі були далеко не спільними. З точки зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Зі свого боку інтегральні націоналісти, розчаровані політикою Гітлера щодо Карпатської України, не мали наміру бути знаряддям для Берліна. Вони поставили собі за мету скористатися війною й поширити по всій Україні власний вплив. Відтак кожна сторона прагнула використати іншу в своїх власних, протилежних цілях. Вже в перші дні окупації конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній план. ОУН, очолювана С.Бандерою, пішла на зухвалий крок, що межував з безрозсудством, вирішивши без узгодження з німцями проголосити 30 червня 1941 року встановлення у щойно захопленому Львові української держави. Хоч ОУН не помилилася, передбачаючи нерішучу реакцію німецького військового командування, проте прорахувалася щодо реакції нацистського політичного керівництва. Через кілька днів гестапо заарештувало С. Бандеру та його прибічників. ОУН знову, без згоди з німцями, запланували організувати місцеві адміністрації в завойованих частинах України. Близько двох тисяч членів ОУН, поділені на групи, йшли за наступаючими німцями з метою виявлення національно свідомих українців і створення місцевих адміністрацій. Влаштовувалося також спонтанне самоврядування, оскільки німецькі військові власті відносно лояльно ставилися до населення у перші місяці окупації. Селяни збирали врожай у надзвичайно тяжких умовах, сподіваючись на ліквідацію ненависних колгоспів. Нерідко вчителі організовували школи, з’явилися священники, багато нових некомуністичних газет. Проте нацисти мали інші плани. На зміну військовим властям прийшла нацистська адміністрація. Кох вирішив, що найефективніше експлуатувати сільське господарство України можна у формі колгоспів. 85% всього постачання продуктами Німеччини з окупованих радянських територій вивозилося з України. Постачання міст продовольством припинено. З 2,8 мільйонів остарбайтерів наприкінці війни 2,2 млн. походили з України. Націоналісти пішли в підпілля. 2. Створення і розвиток УПА Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов’язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ”. Коли під кінець 1941 року німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців “у ліси”, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени розколотих частин ОУН, що ховалися від переслідувань. Наприкінці 1942 р. ОУН С.Бандери вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, як вважалося, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі радянських партизан. Потрібно було, щоб ОУН взяла на себе роль “народної армії”, перш ніж це зроблять більшовики. Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН С.Бандери включила до своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН А.Мельника, прибравши для них назву Українська повстанська армія. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера Романа Шухевича. Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення, визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення. УПА бореться: За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі. За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів. За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах. Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу. Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів. «До зброї», липень 1943 р. (Зараз і далі – зі збереженням лексики та часових і редакторських особливостей джерел.) Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія заняла території їхніх дій, було вбито 57`405 вояків УПА, 50`387 взято в полон, 15`990 здалися самі, усього – 123`782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95`083 чол., усього - 218`865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни. УПА мала кілька власних щомісячних видань, які з’явилися навесні 1943 р. і спочатку помножувалися на друкарській машинці або викльостилі а згодом друкувалися у власній типографії. За неперевіреними даними, головним редактором журналу “До зброї” був Яків Бусел (“Галина”), волинський діяч ОУН. Журнали містили матеріали на такі теми: сучасна військова політика, військовий вишкіл, військова термінологія, історія, святкування національних річниць, описи боїв УПА, описи дій на фронтах Другої світової війни, патріотичні поезії, патріотичні оповідання і приклади з української історії. В кожному номері подавалися такі навчальні матеріали, як “Відомості з практики підривних робіт”, “Як боротися з танками”, Організація та завдання інженерної розвідки”. Було видано “Бойовий правильник піхоти”. Отже, УПА не можна вважати просто партизанськими загонами, і тим більш “бандами”, як нам подавали радянські джерела. Слово “армія” у своїй назві УПА цілком виправдовує. Швидке зростання УПА викликало необхідність розширення її політичної бази. Деякі з ідеологічних змін проступили ще в 1943 р., коли конгрес ОУН оголосив: “Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій… тому ОУН бореться проти СРСР та німецької “Нової Європи”. Одна фракція ОУН не могла претендувати на роль представника українців в цілому. У липні 1944 р. з ініціативи ОУН таємно зібралися делегати різних довоєнних політичних партій та представники східних українців та утворили Українську Головну Визвольну Раду. УГВР закликала до більшої терпимості щодо ідеологій, відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну виключність і звертала більшу увагу на соціально-економічні питання. Присяга вояка Української Повстанчої Армії Затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч. 7 з 19.VII.1944 Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського: Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. Буду виконувати всі накази зверхників. Суворо зберігатиму військову і державну таємницю. Буду гідними побратимом у бою та в бойовому життю всім своїм товаришам по зброї. Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу. “Повстанець”, листопад 1944 р. 3. Боротьба “проти всіх”. 3.1. Німецька окупація. 16 квiтня 1942 року - це початок "першої фази" цiєї боротьби. П’ять лiтучих бригад займаються партизанською вiйною. Йде поповнення в ряди борцiв з числа тих, хто втiкає вiд гiтлерiвських арештiв, була в наявностi чудова розвiдка, спiвробiтництво з українською полiцiєю - нiмцi переполошилися, вони побачили "величезну армiю", а дiверсiї українськiх партизанiв на шляхах не давали спокiйно жити всiм структурам «нової адмiнiстрацiї». Але це була вiйна лише з адмiнiстративними органами. Цiкаво, що Головна Команда УПА написала лист до Коха в стилi "запорожцi пишуть до турецького султана", в якому роз'яснювала свої дiї вiдносно Германiї i Росiї. У колах українського полiтичного i воєнно-революцiйного пiдпiлля лiтом 42-го не було згоди та єдности щодо поглядiв на методи боротьби. Група С.Бендери стояла на пасивному шляху без партизаських диверсiй. Друга фаза партизанської боротьби заключалась у тому, що зважаючи на особливо тяжкий стан влiтку 1942 року видається указ всiм "лiтучим бригадам" бити ворога на всiх пунктах воєнно-стратегiчного значення, а особливу увагу звернути на системи транспорту та тилового забезпечення - вiд Чорного моря й до Бiлорусiї i Балтики. Можна видiлити таку операцiю як Шепетiвська, що мала бiльш демонстрацiйний нiж диверсiйний характер. Проведено її було блискуче. Крiм того, були випадки визволення вiйсковополоненних шляхом нападiв на ешелони. Таким чином, партизанскi загони показали свою силу, з ними стали рахуватись. Заслуговує на увагу партизанська тактика УПА - органiзацiя складається з невеликих партизанських груп: - тактика "з -пiд землі i пiд землю"; - дiяти скрiзь, та не попадатись; - жорстка пiдлеглисть командирам; - знаходитись постiйно в русi; - нiчнi напади, що сiють панiку; - розвiдка й контррозвiдка. Дiйсно, iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Ворогами УПА вважало нацистському i комунiстичну партiї (НКВС та есесовцiв) - розстріл останнiх проводився на місцi без суду й слiдства. Кров за кров УПА зі свого боку ліквідує цілі німецькі відділи, що їдуть грабувати, або з награбованим майном вертаються до своїх осередків. Дня 21.V. в Сарненщині група УПА з засідки знищила цілковито відділ німців в числі 26 людей. Здобуто 2 кулумети, 6 маш. пістолів, 18 крісів і 7 пістолів. Того ж дні на Рівенщині між Радехівкою і Старожуковом, відділ УПА зробив засідку на німецько-польську поліцію, що приїхала палити села. Вбито 27 поляків і німців, 10 ранено. Здобуто хуру з кіньми та 1 кулемет. Під час дій УПА в Старожуківських лісах, під кінець травня, дійшло до завзятого бою з німцями й СД (в числі 200 людей), які їздили в околичні села на грабунки. Який гарячий був бій, можна судити з такого моменту: раненого повстанця окружили німці, а він останками сил кинув між них гранату, вбиваючи кількох на місці. Молодого герноя німці добили. Тут же впало 6 німців, кількість ранених невідома. 5.VI. на 70 німців зробила наскок наша боївка в с. Дюскин. Убито 12 німців, ранені були теж (невідомо скільки). Між Берестовцем і колонією Уцекай (Костопільщина) наскочив відділ УПА 12.VI. на дві чоти німців і польської поліції, що верталася у Костопіль. Знищено 2 авта, вбито 7 німців, 15 поляків і 7 німців ранено. “До зброї”, липень 1943 р. На фронтах УПА Боротьба УПА квітчається успіхами. На всіх фронтах УПА перемагає. В липні місяці цього року особливо посилила вона свої дії на правобережжі, Поділлі, Волині і Поліссі. Одна повстанча група УПА в свойому трьохтижневому рейді по Житомирській і Київській областях перевела 15 успішних боїв з большевицькими партизанами й німцями. Найбільш ефектовні бої: з німцями і фольксдойчами біля Устиновки (Житомирщина), де загинуло близько 130 німців, багато ранено, а частина в паніці розбіглась, куди очі несли. Здобуто зброю, харчі, одіж. В бою в Камінці (Ярунський район, Житомирщина) ця сама група розбила цілковито великий відділ червоних партизанів, а в м. Коростені розоружила німецьку поліцію. В околицях Трипілля (над Дніпром) хоробрі повстанці зорганізували свою республіку, перебрали в свої руки адміністрацію терену, забезпечили його, не допускаючи туди ані німців, ані большевицьких партизанів. Сильні повстанці загони діють в Чорнобильських, Чернігівських та Київських наддніпрянських лісах. В місяцях червні і липні цього року загони УПА перевели кільканадцять переможних боїв з червоними і німцями. Большевицьких партизанів випирають вони зовсім з терену так, що ті переносяться аж за Прип’ять. Під кінець липня відділи УПА розбили групу червоних партизанів Михайлова в силі 500 людей, в суразьких лісах (біля Теремна) на пограниччі Рівенської і Кам’янець-Подільської областей. Більше як рік червоні таборували в цих теренах і своїми дикими грабунками непокоїли українське населення. Німці вже двічі робили на них напади, але не вдалось їм розбити червоних. Щойно УПА в рішучих з ними боях вповні зліквідувала большевицьку заразу на названих теренах. “До зброї”, серпень 1943 р. Слушний висновок Райхскомісар України Кох: Дорогий Фюрер! Питають українці, чого це ти, Визволителю, все вивозиш, а українського перцю не хочеш? Гітлер: Ні! Спаси господи! Я перець їм залишаю! Кох: Ну, тоді вони самі, на цей раз справді добровільно і з охотою, “дадуть” нам перцю. “Український перець”, листопад 1943 р. 3.2. Радянські партизани на Україні. Як повiдомляє Бульба-Боровець та iншi, фактично в 1941-42 роках на територiї України радянські партизани не iснували як ральна сила. Але з радянської сторони була добре органiзована розвiдка, дотого ж потрiбно зважити й на все зростаючу недовiру простого народу до окупантiв. Єдиною силою, котра могла вести вiйну проти нiмцiв була УПА. Москва вирiшила (в зв'язку з вдалими операцiями УПА) змiнити вiдношення й курс своєi полiтики у вiдносинах з українською армiєю: з радянськой сторони з'являються пропозицiї розпочати переговори "не дивлячись на минулу антибiльшовицьку кампанiю i помилки з обох сторiн". В червнi 1942-го в трикутнику Олевсько-Рокитно-Городище було закинуто радяннський партизанський загiн пiд командуванням Медведєва для охорони радянської делегацiї i, як виявилось згодом, не лише для цього. Пропозицiя Генштабу СРСР були такі: - припинити ворожнечу (УПА i радянські партiзанскі загони); - злиття УПА з Червоною Армiєю i на основi цього отримати допомогу; - припинити антирадянську пропаганду в УПА ; - пiдняти загальне повстання на Українi; - всiм членам УПА гарантувалась амнiстія за минулi грiхи. Вiдповiдь УПА не затрималась: УПА - суверенна вiйськова одиниця УНР, з чужою армiєю не з'єднаєтья, може бути лиш спілка; українськи вiйсковi сили, що перебувають у станi вiйни з СРСР з 1917 року, готовi згодитись на мир i на вiйськовий союз проти Германiї, якщо СРСР признає суверенiтет; загальне повстання на Українi буде пiдняте лише в тому випадку, коли вiдкриєтся захiдний фронт і у всiй Європi з'являться такi ж умови для повстання, iнакше заколот приречений на невдачу i загрожує винищенням всiєї української нацiї. Вiдповiдь Генштабу була така, що в якости суверенної держави признавалась лише УРСР, процес дружнiх переговорiв всiляко пiдтримувався і було дано згоду на перемирря й нейтралiтет. Та переговори явно затягувались зi сторони УПА - керiвництво ж УПА боялось, що якщо вiдбудеться їх злиття - то це дасть привiд Радянському Союзi "в'їхати" на Україну в якостi визволителя. Так чi інакше до грудня 1942-го переговори нi до чого не привели. Центральний штаб партизанського руху в Москві провів реорганізацію радянського підпілля. В червні 1942 року було утворено Українське партизантське командування на чолі з офіцером НКВС Строкачем. Москва проголосила українських нацiональних партизанiв "бандитами". Після премоги під Сталінградом значно зросла кількість і активізувалася діяльність радянських партизанів. Вони ставили собі завланням руйнувати німецькі комунікації та забезпечувати радянську присутність на окупованих територіях. Радянські партизани вступали в сутички з УПА, намагаючись ліквідувати її провід та підірвати базу підтримки. Як видно з нерадянських джерел, радянські партизани не брали участі у сутичках безпосередньо з німцями, не ставили за мету оборону населення. Більше того, під керівництвом “парашутистів, присланих з Москви” проводили в українських селах мобілізацію “гарматного м’яса” для фронту і грабували населення. На фронтах УПА ... Червоні партизани, що ще частинно не розбиті, посилили грабунок і вбивство. Доходить до того, що в неділю біля церкви роззувають людей. Моральний стан большевицьких партизанів жалюгідний. Розпуста, нездисциплінованість, взаємні бійки - ось чим визначаються їхні відділи. “До зброї”, вересень 1943 р. Із бойових фронтів Української Повстанчої Армії ... У деяких околицях цих теренів [Полісся та північна Волинь] появляються більшовицькі партизани. Боротьби з німцями вони не ведуть, хоч величають себе оборонцями народу перед німецьким окупантами. Тиняються по лісах, а коли не вистачає їм харчів, роблять злодійські наскоки на села, де під той час немає повстанців, і не гірше від німців знущаються з мирного населення: села палять, грабують худобу, викопують заховане селянами майно, виривають майже всю городину, зрубують овочеві дерева, розкопують руками могили, що їх народ висипав борцям за волю України, ламають на них хрести. Буває й таке, що селяни, взявши здалека повстанський загін за більшовицький, тікають з жахом у ліс, і тільки рідна пісня, що з нею повстанці вступають в село, цей жах розвіює. Переконавшись, що не червоні, а повстанці зайшли в село, селяни вертаються і зі сльозами радости на очах вітають повстанців, розповідаючи їм про свої турботи. Червоні часто-густо влаштовують пропагандивні мітинги, під час яких вдаються до звичайнісінького обману та брехні. Наприклад, показують населенню закривавлену сокиру, якою, начебто, повстанці убивали невинних людей, навіть немовлят. Тим часом, перебіжчики з червоної партизанки розповідають, що сокиру вони самі занурюють у кров ними ж забитих людей та ще й регочуться з того, що де-хто справді повірить, наче б це зробили повстанці. ... На Житомирщині й Звягельщині УПА веде постійно бої з німцями та червоними бандитами. Населення боїться червоних і має до цього підстави: червоні, вірвавшись у село, негайно проводять мобілізацію. Хто ж не хоче іти з ними, того розстрілюють, грабують, лаються, палять хати, де вісять образи, зрізують придорожні фігури, бувають випадки, що палять церкви (Красилівка). З німцями не воюють. Партизани, полонені повстанцями, розповідають, що п’ять місяців вони і в очі не бачили німців. Коли німці палять села, їхні командири забороняють партизанам стріляти на німців, обгрунтовуючи це, що як німці нападуть на них, то не буде де ховатись. Знову ж другий командир червоної банди сказав, що добре було б, якби всі села німці попалили. Так-то більшовицькі кати борються за народ. Великою відвагою більшовицькі банди теж не грішать. Ось, нариклад, недавно скинули їм з літака в одній місцевості політрука. Його захопили повстанці. Він, видно, дуже перелякався під час свого льоту і при зустрічі з повстанцями, бо довелося йому довго приводити до порядку свою білизну. Населення в усьому співдіє з УПА. Сільська самооборона ставить успішно опір більшовицьким і німецьким бандам. “До зброї”, жовтень 1943 р. ... У Берестейщині і Кобринщині грабіжницькі відділи червоних намагаються переводити мобілізацію, починаючи з 1905 р. народження, але населення втікає перед ними, а самооборона й повстанчі загони розбивають їх при кожній нагоді. Те саме в Сарненщині й Столинещині. Матеріяльний і моральний стан більшовицьких “отрядів” дуже незавидний. Голі, босі, голодні. Пиячать, грабують кожний на власну руку, б’ються між собою. Командний склад – парашутисти, прислані з Москви, а бійці – це різношерстна наволоч та кримінальні злочинці. Ці банди поставили перед собою одну ціль – це грабунок і розбій. На Поліссі йдуть постійні бої повстанців з цими так званими “партизанами”. У Коростенському, Андрушівському, Фастівському районах загони УПА розбили кілька більшовицьких відділів, здобули зброю, підводи з награбованим майном, багато амуніції. В боях червоні втратили кількасот убитими й раненими. З українськими повстанчими загонами червоні не люблять зустрічатися, бояться. Була окрема інструкція у них, де сказано, що при зустрічі з українськими повстанцями “стреляй і удірай”. “До зброї”, листопад 1943 р. 3.3. Стосунки з Польщею. Розпочався Сталінградський наступ. Нейтралітет з радянськми партизанскими загонами було розiрвано - Москва вимагала рiшучих дiй проти нацiонально-визвольних органiзацiй. Почлись частi бої з партизанскими загонами бiльшовикiв. Зимою 1943 УПА робить спробу зв'язатись з польским пiдпiлям з метою припинити українсько-польську ворожу, нормалiзувати вiдносини й налагодити контакт мiж УПА й Армiєю Крайовою. Але полiтика польського народу, а вiрнiше кажучи екзильного уряду в Лондоні - руками СРСР та схiдних союзникiв знищити Германiю, а руками росiян i нiмцiв задушити нацiональновивозльний рух на Україні, щоб знову окупувати Захiдну Україну - пiдвела УПА до факту про 3-й вiдкритий фронт - польский. Особливо трагічним було те, що найбільше страждало цивільне населення. За польськими джерелами, на Волині за 1943-44 роки українці, переважно загони СБ ОУН, вирізали 60-80 тисяч польських жителів. Українці стверджують, що різанина їх нього народу розпочалася раніше, у 1942 р., коли поляки знищили кілька тисяч українських селян і продовжувалася у 1944-45 серед української меншості на землях, що раніше входили до Польської держави. На Волині При кінці липня ц.р. до с. Береззя, Сенкевичівського рфйону, приїхали на пацифікацію ляхи автом і двома хурами та німак бричкою. Наші повстанці розбили їх, здобувши авто, бричку й хури. На підмогу, опісля, приїхало 50 німців. Бій розгорівся наново. Вбито 30 німців, 7 ранено. Німаки закривавили ціле поле. Здобуто багато зброї та амуніції. Двом полякам удалося втекти з поля бою, один із них кричав на фільварку: “Тільки нас двох втекло. Їх там не було багато, але, що б’ють, то б’ють” До Тайрук, Здолбунівського району, приїжджали ляхи, щоб забрати збіжжя. Відділ УПА не допустив до цього та розігнав їх, при чому вбито кілька ляхів. Мадяри й ляхи виїхали з Мізоча до с. Ступно, де, як дикуни, напали на церкву, ограбили її і всередині знищили. Пізніше запалили по дорозі кілька хат; вертаючись через Стару Мощаницю, зустрілися з відділом УПА. У бою втратили 40 вбитими і 16 раненими. “До зброї”, вересень 1943 р. 3.4. Радянська окупація. У 1943, зразу ж після перемоги під Курськом радянське командування розпочало контрнаступ, головне завдання якого полягало у відвоюванні Лівобережної України. Трохи менш ніж за рік це вдалося. У липні 1944 р., радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій, серед яких були близько 10 тисяч бійців галицької дивізії. Близько 2 тисяч з них уникли полону і пізніше багато з них приєдналися до УПА. Після цієї перемоги радянські війська швидко зайняли Галичину, Львів, Перемишль. До жовтня 1944 р. вся етнічна українська територія була захоплена радянськими військами. Більшовики сповнені рішучості швидко насадити національно настроєним українцям радянську владу. Мобілізовано всіх чоловіків вд 18 до 50 років і послано на фронт. Негайно почалися репресії проти греко-католицької церкви. Сталін розпочав велику пропагандистську кампанію. Західну Україну заполонили понад 30 тис. партійних працівників і 3,5 тисяч спеціально підготованих пропагандистів. Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з надто переважаючими силами. Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні одних. Проте коли стало ясно, що переможцем на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть у союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме ці хибні уявлення значною мірою спонукали провід ОУН-УПА продовжувати боротьбу з більшовиками. Після того, як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям “ненадійних елементів” та припинити репресії проти церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. У сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивсятва їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів. Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби, в деяких операціях проти УПА брали участь багатотисячні формування радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими, але частими. За радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів, ликвідувала кілька тисяч радянських активістів, а більшовики знищили за цей час 36 “банд” УПА чисельністю 4300 чоловік. Бротьба була запеклою. Поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть, аби не потрапити у полон. Б’ємо загарбників Ціла Україна перебуває нині під тяжкою більшовицькою окупацією. Самооборонні відділи і відділи УПА ведуть безнастанну збройну боротьбу з більшовицькими окупантами. Кожного дня по всіх закутинах нашої землі відбуваються численні бої наших збройних сил з червоними грабіжниками й катами. Подаємо короткі замітки про бої повстанців, які обороняють наше населення перед ворожими нападами і облавами, винищують нашого ворога, посилюють нас здобутою від нього зброєю та приносять славу нашій невгнутій УПА. Від 5.II. до 5.IV.1944 р. запеклі, але успішні бої звела УПА на Костопільщині, Дубенщині, Крем’янеччині, у лісах Житомирщини та Бердичівщини. У цих боях загинуло коло 850 енкаведистів та завдано цілий ряд сильних ударів внутрішнім військам нквд. Є поважні здобутки зброї. В одній із засідок на шосе між Рівним і Гощею розбито відділом УПА валку машин, в яких їхав генерал Ватутін, командуючий І-м українським фронтом, зі своїм штабом. Сам ранений Ватутін встиг втекти, залишаючи свою шинелю і документи, які забрали повстанці. З причини поранення Ватутін помер у Києві. 26.III.44 в селі Яполоть на Рівенщині загін УПА розбив 206 баталіон внутрішніх військ нквд. Убито коло 100 сталінських гайдуків, стільки ж поранено. Здобуто 4 кулемети, багато крісів та автоматів. Власні втрати – 6 убитих і 8 поранених. На Волині повстанці збили кулеметами кілька кружляючих над лісом літаків. Один з них, що осів під лісом, захоплено неушкодженим. З протитанкових крісів розбили також кілька танків. 12 і 15.4.44 р. Відбулися бої УПА з загонами нквд на Рівенщині. Загинуло коло 80 енкаведистів, а біля 150 ранено. Наші втрати – кілька осіб. 15.4.44 р. В р-ні Людвиполя (Полісся) загін УПА прийняв бій з більшовицьким прикордонним полком. Бій тривав цілий день. Повстанці проломили 4 лінії. Більшовики лишили на полі бою 146 вбитих. З нашого боку – 6 вбитих і 13 ранених. Здобуто 1 важкий і 4 легкі кулемети, 1 гранатомет, 22 кріси і кілька тисяч амуніції. “Повстанець”, листопад 1944 р. “Звернення уряду УССР і ЦК КП(б)У до населення Західної України від 27 листопада 1944 р. Дійшло до найдальших закутків українського села.” (З большевицьких газет) 4. Післявоєнний період. Відновлення радянської влади. Війна з німцями скінчилася, але більшовикам було далеко до повного контролю над сільськими регіонами Західної України. Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944-45 роках вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело поповнення становили члени підпілля ОУН, які раніше чинили опір депортаціям і колективізації, дезертири з Червоної армії та ті, що втекли від мобілізації, аби не слугувати гарматним м’ясом на фронті. В той час, як Червона армія штурмувала Берлін, великі загони антирадянських партизанів встановлювали контроль над значними територіями. Політика УПА та УГВР полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході. Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого – тим, що радянських військ того часу на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1946-1947 роках війська МВС і НКВС організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір’їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати населення і позбавити УПА підтримки народу, НКВС депортував до Сибіру навіть цілі села. Між 1946 та 1949 роками було заслано близько 500 тисяч західних українців. Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА і грабували та мордували селян.Зазнаючи тяжких втрат, УПА намагається пристосуватися до наступу, поділяє з’єднання на малі рухливі загони. У 1947-48 роках багато з них було розпущено за наказом проводу УПА. Також сильним ударом по УПА стала колективізація, оскільки колгоспники, перебуваючи під суворим контролем, не могли постачати артизанам провізію. На цій прикінцевій стадії загони УПА та решта підпілля ОУН зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару післі сутички піді Львовом і гибелі командира Романа Шухевича. Хоча окремі невеликі загони УПА продовжували діяти аж до середини 50-х років, ОУН та УПА на Україні перестали існувати як організації саме з 1950 року після смерті Шухевича. Перелік використаної літератури. “Україна. Історія” Орест Субтельний. “До зброї” Видання політичного відділу УПА, 1943. “Повстанець” Видання УПА, 1944. “Український перець”, 1943 – 44. “УПА. 1942-1952 роки. ” Петер Мельничук.
Категорія: Реферати | Додав: asket (24.09.2009)
Переглядів: 829 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ