Давня історія України - Реферати - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Реферати

Давня історія України
План

Кам’яна доба української історії.

Племена трипільської культури.

1. Кам’яна доба української історії

Палеоліт. Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рік, в залежності від рельєфу місцевості.

Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами, позначився кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі Горби на Лубенщині залишилися брили червоного граніту.

Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися флора та фавна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень — це головні представники фавни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась і людина. Існування людини доводять рештки самої людини та знаряддя, примітивно зроблені з каменю.

Ця доба має назву «доби каменя». Найдавніша називається «давньокам'яною добою», або палеолітичною. (Ця назва походить від грецьких слів: «палеос» — давній та «літос» — камінь.) Довгий час у науці панувала думка, мовляв, в Україні людина з'явилася значно пізніше, ніж у Західній Європі, і що в Україні не було палеоліту. Тому перша знахідка палеолітичних знарядь разом із кістками мамонтів, викрита на території України в 1871 р. Ф.І.Камінським біля села Гонців на Полтавщині, справила велике враження в наукових колах. Після того на території України було зроблено багато знахідок того ж роду. Пам'ятки палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих «стоянках» - «стійбищах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та у «майстернях» — місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. З нього людина виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя. Палеоліт поділяється на кілька періодів, які позначаються за назвами тих місцевостей, де вперше було їх знайдено.

Найдавніша палеолітична доба — Шельська характеризується масивними мигдалевидними кам'яними ручними рубилами. Датується вона приблизно 200 000 років до Х р., коли, між періодами двох зледенінь, було в Європі тепло. Деякі археологи, як от 1. Г. Шовкопляс, Я. Пастернак, відносять до Шельської доби знахідки біля с. Лука-Врублевська в Подністров'ї Інші археологи, серед них В. Щербаківський, А. Л. Монгайт та інші, ставляться скептично до цього і вважають речі Луки-Врублевської пізнішої доби. Аналогічні речі знайдено на півдні Англії, на верхів'ях Рони, Райну, Дунаю. Більше матеріалів (і певнішого характеру) про людність України стосуються наступної доби — Ашельської. Вона збігається з наступом на Україну льодовика. Підсоння змінюється, зникають теплолюбні тварини, людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах. Вона полює на звірів, м'ясо яких споживає, а з шкір робить одяг.

До цієї доби на Україні належать стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий, Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі. Наступна доба — Муст'єрська, що датується біля 100 000 років до Р. X., припадає на найбільше зледеніння в Україні, 3 тварин живуть мамути, шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді, гієни тощо. До цієї доби стосується вже багато пам'яток перебування людини в Україні.

В. М. Щербаківський вважав, що людина з'явилася в Україні тільки за Муст'єрської доби." Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на південь від Пінських боліт, басейну Десни, до Сіверського Дінця. Пам'ятки перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуль), на Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють конечники, скребла. Вживають також кісток тварин як голок, вил.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли людство: вміння здобувати вогонь. Людина користувалася з нього для огрівання й освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного посуду ще не було, і людина використовувала для варення черепи тварин. До цієї доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на Кирилівській вулиці знайшрв археолог В. В. Хвойка селище з землянками та рештками 70 мамутів. Решток людини цієї доби не знайдено в Україні, але у Криму, в печері Кіїк-Коба, серед крем'яних знарядь муст'єрського типу та кісток тварин знайдено такі рештки; руку та кістки дитини. Типом ця людина належить до «неандертальського», названого так за річкою Неандер, у Німеччині, де вперше було знайдено її череп. Неандертальська людина була невелика на зріст, присадкувата, з низькочолим черепом, великими надбрівними дугами. Можливо, вона ще не володіла розчленованою мовою. Але ця неандертальська людина вже відчувала існування вищої сили, що керує життям, і намагалася привернути до себе її увагу та прихильність. Так постали складні магічні заходи.

До цієї доби стосуються й початки вірувань у мітичних предків людини, «тотеми». Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо. Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, в байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні поховання мерців, здебільшого в самих селищах. При покійниках ставили їжу та різне знаряддя. Пізній палеоліт поділяється теж на три доби; Оріньякську, Со-Яютрейську та Мадленську. За час пізнього палеоліту людність зайняла вже широкі простори в Європі: Францію, Іспанію, Баварію, Бельгію, Саксонію, Чехію, Білорусь, Україну, Крим, Кавказ. На півночі — фінські землі: верхів'я Волги, Перміцину до Уралу.

В той же час «намічається різниця культур південної та північної Європи: на півночі не було культур Солютрейської та Мадленської, які дали такі цікаві пам'ятки на півдні. На базі Оріньякської культури — першої форми пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Сві- дерська культура (названа від села Свідра Велька, біля Варшави), яку можна вважати основою балтонордійської культури. В Україні дуже багато знахідок пізнішого палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська, Мадленська). Крім гротів та печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни їхні обставлено кістками мамугів — іклами та лопатками — і вкрито шкурами тварин. Найвидатніші з знахідок: Деркул у басейні Сіверного Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині, Чулагів на Десні, Колесниково на Сівер. Дінтр, Старий Кодак біля Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин на Новгород-Сіверщині, Кирилівська в Києві, Довгоничі біля Овруча, Фастів, Дубова Балка тощо.

Починаючи з Муст'єрської доби, як сказано вище, в пам'ятках палеоліту знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу. З цим пов'язані переважно пам'ятки мистецтва, яких було дуже багато. Так, були фігурки жінок (Гонці), тварин, пташок, малюнки та різьблення на стінах (напр., с. Озаринці на Поділлі, Кам'яна могила біля Мелітополя, різьба на мамутових іклах Кирилівської стоянки в Києві, пташки та орнаменти браслетів, меандром у Мізині на Новгород-Сіверщині тощо).

Взагалі Мізинська стоянка, досліджена Ф. К. Вовком, Л. X. Чикаленком та іншими видатними археологами, дає дуже багато. Серед величезного числа виробів з каменю та кости заслуговують на особливу увагу фігурки пташок, вкриті геометричним орнаментом, браслети з ікол мамонта й інші різьблені речі. На них — найстарший в історії мистецтва орнамент меандра, але поставлений похило, навкоси. До Мадленської культури належить чимало мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки. Від цієї доби залишилися поховання й рештки людини. Це вже це неандертальська примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка мало відрізняється від сучасного європейця. Вона трималася просто, вертикально, руки ії рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи підсумки, треба сказати, що за доби палеоліту населення України мало багато спільного з населенням Західньої Європи — південної Франції, Піренеїв, Швейцарії, Баварії: і антропологічним типом, і технікою знарядь, і побутом, і мистецтвом, і релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які з палеоліту збереглися в мистецтві України (порівняти орнаменти Мізиня з українськими вишивками тощо). «Культурна єдність з 100 тисяч років до Р. X.— найкращий довід Європейського походження культури і фізичного типу українського народу», — пише проф. П. Курінний." З другого боку, важливе те, що з палеоліту оформлюється дві групи європейських культур: одна охоплювала північну Німеччину, Польщу, північні землі Східньої Європи, друга розгорталася на південних землях Європи від Піренеїв, південної Франції, Швайцарії, Чехії, Білоруси, України. Так з палеоліту зароджується розподіл культур північно-нордійської та південної — кельтсько-дунайсько-української.

Мезоліт. Палеоліт відділяє від неоліту — новокам'яної доби — мезолітична доба. Вона припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і риболовецтвом.

Відповідно до цього змінився характер кам'яних знарядь, їх робили дуже дрібними — «мікролітами» — для насаджування на стріли, для вставляння у списи, гарпуни. Найбільш характеристична для України Свідерська культура. М. Рудинський вважає, що аналогічна культура мікролітів знайдена ним у багатьох місцях України: біля с. Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля с. Яреськи та Шишаки), на Прип'яті. Л. Савицький знайшов мікроліт на Волині. Великий інтерес мають знайдені в 1936 р. та 1938 р. петрогліфи в Мелітоігільському районі, біля с. Терпінне — коло Озівського моря. Там на скелях знайдено декілька сов, видряпаних рисунків тварин — биків, коней, хижаків, мамута — та рисунків лінійно-геометричного характеру. Біля с. Терпінне багато мікролітів. Усе разом дає можливість, писав В. Щербаківський, казати про «безперервність життя мезолітіків від палеоліту до неоліту. З другого боку, ця знахідка свідчить про зв'язок із Свідерською культурою. В. Щербаківський робить висновок, що життя не припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.



Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже поволі. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля І3 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м'якше, тепліше. Північна фльора наблизилася до сучасної. Змінилася й фавна. Мамугів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю бути: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука з стрілами Його широко вживали — знаходять силу стрілок різних форм. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких кам'яних платівок.

Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Ганчарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні варстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді — як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серааіаи. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни.

З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так — смугнастий камінь з Волині, обседіян з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх.

За часів неоліту можна констатувати, що Україна мата більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східня Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну — майбутню Україну та північну — майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику ролю, як то було за часів палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества.

У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з смертю на землі. Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і спорідгієння велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першенство в житті групи: матріярхат. Матріярхат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині- матері. Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріюпільщині тощо).

У Західній Європі їм відповідали селища типу «к'оккенмеддінгів»: так називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки. Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в ії історії.

2. Племена трипільської культури

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів.

Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.

Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.

На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілким виразні риси.

Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Сгіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.

Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних глиною, де вакувало лісу — з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині — з каменю вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні.

У Халепї, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темночервоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделів, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі.

Вони мали всередині грубу, лави, Пляк хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки». Виявляється, що Трипільська культура була пов'язана з цією величезною своїм значенням в історії людства, першою Європейською і в той же час світовою культурою.

Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючивь до Геллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молоддю від них.

Проф. Н. П. Курінний пише, що «чим більше ми заулиблюемось в досліди над трипільською культурою, тим більшє виявляється виток, які сполучають цю культуру з культурою еллади. будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха» керамічних форм, мітологій, пластичних і орнамеитальвик мофивів — пояснюють їх генетічні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України.


До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, ганчарстві, дереворізьбі, вишивках, нисанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні.

На Лемківщині, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хата (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизотазніними омурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).

Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях.

Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька» культура, на Закарпатті — носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських степах — «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці 111 тисячоліття до Р. X., з'явилися носії «лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою. Ця культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Європою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною.

Добу неоліту і, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом. В. М. Щербаківський писав, що жадного переселення слов'ян не було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України починається з палеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу. Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях нашого народу.»

З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін, мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія. Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.

Отже, у період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв собою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі трипільців.

Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді.

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині

Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.


Використана література:

Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. – К., 1992.

Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. – К., 1998. – Т.1

Полонська Н. Історія України. – В 2-х книга. – Кн.1. – К., 1994.

Грушевський М.С. Історія України Руси. В ІІ т. – Т.1. – К., 1991.
Категорія: Реферати | Додав: asket (23.09.2009)
Переглядів: 1547 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ