НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ - Різне - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя

НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреб, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на заняттях відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. В мові відбувається певне розрізнення за набором мовних засобів, специфічними особливостями і мовному оформленні. Такі розрізнення називаються стилістичною диференціацією мови. Літературна мова поділяється на стилі. Слово „стиль” – багатозначне, воно походить від латинського stylus – „паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і середньовіччя. Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів. В українській мові виділяють традиційно п’ять функціональних стилів: 1) науковий; 2) офіційно-діловий; 3) публіцистичний; 4) художній; 5) розмовний. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення. ОДС слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Офіційно-діловий стиль має такі під-стилі: - законодавчий - дипломатичний - юридичний - адміністративно-канцелярський. Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах: Нейтральний тон викладу змісту, точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю й стислістю, документальність, наявність усталених одноманітних мовних зворотів, сувора регламентація тексту. Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх правильно розуміти – обов’язок кожної сучасної людини. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Документ – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій – це матеріальний об’єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом із папером зараз широко використовується такі носії: магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби. Документування – регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу. Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Відповідно до цього документи класифікуються: за найменуванням (заява, лист, телеграма, довідка), за походженням (службові, особисті), за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні), за призначенням (щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні), за напрямом (вхідні, вихідні), за формою (стандартні, індивідуальні), за терміном виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові), за ступенем гласності (для загального користування, службового, таємні), за стадіями створення (оригінал, дублікат), за складністю (прості, складні) за терміном зберігання (тимчасового до 10 р., тривалого понад 10р., постійного зберігання, за технікою відтворення (рукописні, відворені мехіначним способом), за носієм інформації (на папері, диску, фотоплівці, перфострічці, дискеті). Кожний документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняються постійні – реквізити друкуються під час виготовлення бланка, змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Є два види бланків: а)для листів; б)для інших документів. Текст – головний елемент документа. Він повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень. Документ – основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, містити конкретні й реальні пропозиції і вказівки. Обов’язковим є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність. Автобіографія - це документ, в якому людина описує своє життя і діяльність. Подається при вступі до навчального закладу чи на роботу. Цей документ пишеться довільно. Заголовок може складатися з одного слова „автобіографія”, яке розміщається посеред рядка. Кожне нове повідомлення повинно починатися з абзацу. Зліва під текстом ставиться дата написання, справа – підпис автора. Тип мовлення в автобіографії – розповідь від першої особи. При цьому не слід зловживати займенником я. Основну увагу треба приділяти фактам, не вдаючись до міркувань. Всі відомості подаються в хронологічному порядку, щоб уявити життєвий шлях людини, ділову кваліфікацію, і громадську активність. 1) прізвище, ім’я по батькові; 2)дата і місце народження, освіта, відомості про навчання, трудову діяльність, нагороди (заохочення); 3) короткі відомості про склад сім’ї; 4) домашня адреса; 5) дата, підпис. Джерело: http://www.star.poltava.ua
Категорія: Різне \| Додав: asket (10.12.2009)
Переглядів: 5969 \| Рейтинг: 4.0/3