Мовна норма - Різне - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Різне

Мовна норма
Проблема мовної норми – одна з найактуальніших і найскладніших проблем сучасної лінгвістичної науки. Не зважаючи на те, що їй присвячено величезну кількість праць, тут є ще багато суперечливого, а то й зовсім недослідженого. Тільки в поодиноких роботах, та й то здебільшого принагідно, висловлюються ті чи інші думки, зауваження з приводу мовної (мовленнєвої) інтенсифікованої виразності, яка виникає внаслідок свідомого, стилістично заданого відхилення автора (мовця) від кодифікованої літературної норми [1, 2, 4, 6, 11].

Аналізуючи експресивні явища сучасної української мови, які постають на ґрунті її нормативності, виходимо з того, що:

Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.

Оскільки лінгвальна діяльність проявляється у різних формах і на різних рівнях, то й мовні норми бувають різних видів і типів. По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) – це "сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові” [3,7]. Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, такі реалізації, що закріплені в кращих зразках мовотворчості і яким віддає перевагу освічена частина суспільства; вони є ідеалізованим втіленням того загального, що вважається обов’язковим у незліченних конкретних актах мовленнєвої комунікації поміж окремими індивідуумами [5,11].

Норми діалектів (діалектні норми) – це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб’єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі, як норми цього мовлення. Діалектні норми – це "природні” норми, вони складаються стихійно і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.

По-друге, є норми різних рівнів мовної системи, тобто норми лексичні, фразеологічні, словотворчі, фонетичні (акцентологічні, орфоепічні) та граматичні (морфологічні й синтаксичні). Ці норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, що закріплені мовленнєвою практикою в ієрархічних ярусах даної мови. По-третє, є норми стильові, міжстильові та стилістичні.

Поняття норми — не лише мовної — за своєю природою прагматичне і відносне, проте аж ніяк не довільне і не суб'єктивне. Норми створюються людьми, однак вони формуються на підставі реальних суспільних законів.

Історична залежність норми була завжди врівноважена іншою її властивістю — відносною стабільністю, необхідною для нормального функціонування мови. У нормі відбувається відбір того, що вже або є в системі, або перебуває в ній у вигляді потенції. Вона вибирає те, що прямо чи посередньо є в самій системі (тому, власне кажучи, поняття норми і системи не протиставляються). Хоча норма, за висловленнями Р.О.Будагова, і виявляється у сфері "свідомого розвитку”, це не заважає їй бути по-своєму закономірною, спиратися на систему, взаємодіяти з нею. Мовна норма визначається як "певна сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку, які усвідомлюються ним як правильні і зразкові”. Порівн. ще таке визначення: "Це сукупність найбільш придатних ("правильних”, "кращих”) для обслуговування суспільства засобів мови, яка складається як результат добору мовних елементів з існуючих, наявних, утворюваних знову чи добутих з пасивного запасу минулого у процесі соціальної, в ширшому розумінні, оцінки цих елементів” [Ожегов 7, 15].

Для культури мови — як галузі сучасного мовознавства — поняття мовної норми конкретизується так: "норма — це реальний, історично зумовлений і відносно стабільний мовний факт, який відповідає системі і являє собою єдину можливість чи найкращий для цього конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку з співвіднесених фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування. Сукупність літературних норм з цієї точки зору — "літературна норма” як збірне поняття — дорівнює поняттю "літературна мова”. Ці норми безпосередньо відбивають факти системи мови і належать до найбільш обов'язкових. Порушення їх утруднює спілкування (такі грубі помилки для мови газет загалом не типові; якщо вони й трапляються, то переважно як наслідок недогляду, як випадковість).

Функціонально-стилістичні норми виявляються на всіх рівнях мови, проте найочевиднішими вони є на рівні лексики і фразеології, оскільки лексичні і фразеологічні одиниці мови досить чітко закріплюються за окремими стилями (хоча й уживаються за межами цих стилів). Використання їх поза межами стилю може бути стилістично виправданим і ґрунтується саме на тому, що читач відчує і правильно зрозуміє причину відступу від норми (пошлемося тут на загальновідомі слова Л.В.Щерби: „коли чуття норми виховане у людини, саме тоді вона починає відчувати усю чарівність обґрунтованих відступів від неї...”). У художніх текстах такі відступи від норми — одна з ознак стилю. Для мови газети вони сприймаються як обґрунтовані й доречні лише в тих жанрах, які за всім комплексом своїх мовних параметрів наближаються до художнього мовлення (нарис, фейлетон, політичний памфлет та ін.).

Проте вищесказане не означає, що змінність норми — як одна з її об'єктивно існуючих закономірностей — якось обминає мову газети. Навпаки, газета як складна єдність різноманітних жанрів демонструє розмаїття стильових різновидів літературної мови, оскільки перебуває в центрі відображення змін, які відбуваються в мові. Саме мова газети, а не мова художньої літератури, відбиває з дивовижною оперативністю ті семантичні зсуви, незвичні у своїй новизні сполучення слів, які щодня з'являються у мові.

У мові газети активно виявляють себе всі визначальні тенденції розвитку норм. Останні іноді вступають у виразні суперечності: з одного боку, це прагнення до збереження стабільності норми, з другого, — діахронічні зміни; це, з одного боку, нормативна диференціація мови за стилями, з другого, — тенденція до переходу норми з одного стилю до іншого (норми наукового стилю починають діяти у публіцистичному стилі; у свою чергу, публіцистичний стиль помітно впливає у наш час на мову художньої літератури та ін.).

У мові преси виявляється тенденція до зближення норм усної і писемної мови: з одного боку, оскільки варіанти писемної мови сприймаються як найбільш очевидно нормативні, то вони починають діяти і в усному мовленні, з другого боку — навіть у діловому стилі відбувається процес поступової відмови від застарілих, книжно-писемних форм і конструкцій, що закріплюється мовною практикою газет. На мову публіцистики помітно впливає й така тенденція розвитку норми сучасної української літературної мови, як орієнтація не лише на художнє мовлення, а й на інші стилі при визначенні й кодифікації норм (це, насамперед, орієнтація на науковий і діловий стилі).

При оцінці придатності лексичних одиниць для потреб газети звичайно орієнтуються на належність слова до книжно-писемних стилів, оскільки, як відомо, основу лексики
періодичної преси складають слова нейтральні та книжні; розмовні та просторічні елементи використовуються з метою надання текстові виразності або створення яскравої оціненості. При цьому постійно слід мати на увазі, що лексичні одиниці першої і другої групи створюють лише "видимість контрасту”, це часто лише певний "сигнал” контрасту (цим, власне кажучи, і відрізняється мова газети від мови художнього тексту в галузі використання розмовної і просторічної лексики та фразеології). Найпростішою ілюстрацією до цього положення може бути історія вживання у мові газети слів тепер, сьогодні, нині, зараз, які відрізняються як відтінками значення, так і сферою переважного застосування; проте в газеті вони нівелювалися не лише за своїм забарвленням, а й за значенням (те саме спостерігаємо і в мові російських газет зі словами сегодня, нынче, теперь, сейчас). Точність стилістичної оцінки слова і фразеологічних одиниць ускладнюється і тим, що схема стилістичного розшарування лексики та фразеології і система функціональних стилів не накладаються одна на одну, що теж слід постійно мати на увазі.

Функції мови в пресі неоднорідні: тут зустрічаємо, поряд з комунікативною функцією, також функцію експресивну та імпресивну. Це залежить насамперед від газетного жанру (комунікативна функція проступає на перше місце в інформації, повідомленні; експресивна — у репортажі, фейлетоні та ін., імпресивна — у публіцистичній статті). Цей факт також утруднює бездоганне користування мовою в газеті, тому що від журналіста вимагається володіння літературною лексикою і фразеологією в дуже широкому її обсязі (нарис, есе), діловою лексикою (повідомлення, інформація), лексикою повсякденного спілкування, тобто усним варіантом літературної мови (репортаж, фейлетон та ін.) Як відомо, кожен з нас, а значить і журналіст, реалізує в своєму мовленні тільки певну частину тих можливостей, які дає йому мова, залежно від віку, освіти, професійної належності, особистих властивостей і уподобань, внутрішнього, духовного життя, а також від потреб і обставин мовлення. Жодна людина не знає всього лексичного запасу своєї мови; мовний досвід кожного з нас частковий і однобічний. Проте газета — продукт колективної творчості, тому вона й повинна прагнути до оптимальної лексичної і фразеологічної повноти. Про негативні риси мови газет писалося й говорилося вже багато. Найголовніші з них — "штампований пафос”, зловживання іншомовними словами, засмічення лексики професіоналізмами і жаргонними словами, надто ускладнений синтаксис, погано мотивована образність, невиправдана строкатість лексики та ін. Мовна помилка — завжди і скрізь риса індивідуального мовлення: адже у мові як системі помилок бути не може. Навіть найбільш "закоренілі” канцеляризми і штампи як явище мови є результатом потреб мови у постійно відтворюваних засобах вислову з точним, локальним і звичайно вузьким змістом. Тому можна погодитися з дослідниками, які твердять, що в мові немає шаблону, проте у мовленні він є: ми натрапляємо на нього в текстах, автори яких пишуть шаблонно (адже саме кількаразове повторення у тексті певного мовного засобу створює враження шаблону, якщо цей мовний засіб аж надто високопарний, недоречно вишуканий або загалом не властивий повсякденному мовленню).

Газета не має права на помилку. Навіть орфографічні помилки в газеті завдають шкоди грамотності читачів. Будь-яка помилка — орфографічна, стилістична, фактична — підриває довіру до друкованого видання, засвідчуючи недбалість у збиранні та повідомленні інформації.

Серед факторів, що сприяли активному вживанню зниженорозмовних фразеологізмів у мові сучасної періодики, слід назвати, перш за все, суспільні передумови – економічна нестабільність, бідність, невпевненість у майбутньому, "відчуття залишеності Богом", переоцінка системи вартостей. А будь-яке перетворення структур вартостей "супроводиться струсами психіки спільноти, що жила цією культурою та творила її. Це призводить, особливо на зламах епох, до конфліктів та суперництва між новими та старими вартостями, що суб'єктивно, у суспільній свідомості людей визначається як криза культури.

Буття невблаганно визначає свідомість. І висловлюємося ми так, як живемо. Жорстко, без церемоній, але з фантазією. А газети й часописи покликані адекватно віддзеркалювати життя, отже й вислови про нього.

Буквально протягом останніх кількох років у філології, крім понять інформаційної екології та зниження культури мови, з’явилися інші: демократизація мови ЗМІ, комунікативні варіанти мови, різні типи мовної культури. Газетна мова стала розкутішою, гнучкішою, демократичнішою.

Мова публіцистики дає багатий матеріал для досліджень у галузі функціональної і практичної стилістики, для з'ясування проблем функціональних стилів, для розроблення теорії газетних жанрів і чітко виділяється як окремий об'єкт вивчення. На газетних шпальтах публіцистичний стиль репрезентований якнайширше, і тому поняття "мова газети" і "публіцистичний стиль" часто ототожнюються. Досі дослідники найбільшу увагу звертали на газетно-журнальний різновид цього стилю - найпопулярніший вид масової комунікації. До основних рис мови газети належать: економія мовних засобів, стислість викладу і водночас інформативне його навантаження; вживання зрозумілих слів та висловів; використання суспільно-політичної термінології; помітна наявність мовних кліше, штампів; переосмислення лексики інших функціональних стилів.

Питання мови і стилю української періодики привертало увагу дослідників від початку XX століття. Дослідження мови українських газет має свою історію. Так, появу значної кількості статей спричинювали мовні дискусії з питань культури мови, які так чи інакше торкалися мови преси, іноді це залежало від зацікавлень мовою періодики окремих учених чи наукових колективів. На початку минулого століття приводом для дискусій стали, зокрема, дзеркало української мови" (1912). У середині 70-х рр. та на початку 80-х років
XX століття дискусія про мову преси розгорнулася серед колективу авторів монографій "Мова сучасної масово-політичної інформації" та "Особливості мови і стилю засобів масової інформації". Крім того, об'єктом аналізу, докладнішого чи вибіркового, газетна мова ставала завжди тоді, коли дослідники вивчали окремі факти української мови, ставили проблеми культури мовлення та ін. Отже, мова преси з часом виділилася як самостійний об’єкт вивчення, і сьогодні можна говорити про пресолінгвістику як окрему галузь стилістики, тісно пов'язану з філософією комунікації, соціологією, з наукою про основи культури мови.

Вивчення української "часописної мови", як і "часописного українського письменства", запровадили ще на початку минулого століття своїми працями І.Франко, Б.Грінченко, І.Нечуй-Левицький, Л.Мартович та ін. Мова української преси (як, до речі, й сама преса), що виходила з 1914 року, а також між двома світовими війнами на окремих територіях українських земель, ще не стала об'єктом ґрунтовного дослідження. Є лише окремі зауваження в цьому плані у працях М.Сулими, М.Гладкого та ін. Соціологічні вивчення мови газети та її аудиторії в 20-х роках поєднувалися з лінгвістичними спостереженнями, а опис мови преси був, як правило, соціолінгвістичним. Уже в цей період мова преси виділяється як окрема проблема. Чітко визначено, що основою її розвитку є народна мова, помітні пошуки імпульсів для розвитку мови преси, визначення її значення та місця в житті національної мови. На думку Ю.В.Шевельова, "газетна мова" розвивається в тісному зв'язку з мовною практикою насамперед інтелігенції, репрезентуючи вже "вищу мову", й істотно впливає на престиж національної мови. Мова української періодики 50-х років характеризується рядом особливостей, зумовлених насамперед тим, що пресу трактовано як частину ідеологічної структури, а мову - як засіб її пропаганди. З 60-х років вивчення мови української преси розвивалося в кількох напрямках. Перший із них – нормативно-стилістичний – представлений значною кількістю праць, авторами яких є С.Я.Єрмоленко, А.П.Коваль, М.М.Пилинський, К.В.Ленець, О.Д.Пономарів, В.М.Русанівський, О.А.Сербенська, Н.М.Сологуб та ін. У межах цього напрямку мову періодики вивчають з погляду того, наскільки воно відповідає нормам літературної мови. Зокрема, О.А.Сербенська, вивчаючи мову преси кінця XX ст., робить спробу системного опису і різнопланового аналізу (лінгвістичного, соціологічного, психологічного) явищ публіцистичного мовлення як певного естетичного стереотипу, що залежить від дії соціальних чинників. Дослідниця довела, що в мові газет віддзеркалюються тенденції розвитку загальнолітературних норм української мови. Другий напрям у вивченні мови преси, який досить активно розвивається в Україні з
70-х років XX століття, пов'язаний з трактуванням мови газети як особливого об'єкта. Це функціонально-стилістичний напрям, репрезентований у працях таких учених, як М.М.Пилинський, Г.М.Колесник, А.І.Мамалига, І.К.Білодід, Д.Х.Баранник Г.М.Сагач, О.А.Стишов, Л.І.Шевченко та ін. Функціонально-стилістичний підхід передбачає вивчення закономірностей і тенденцій формування внутрішньостильових форм, з'ясування лінгвістичної природи жанрової форми, пошуки естетичних критеріїв газетної мови. Окремий напрям у дослідженні мови українських газет – історію становлення мови української преси – започаткували М.А.Жовтобрюх та Ю.В.Шевельов. Різні аспекти сучасного етапу розвитку мови української періодики (80-х – 90-х років XX століття) знайшли своє висвітлення в працях Н.О.Бойченко І.І.Браги, А.М.Григораш, Т.А.Коць, А.І.Мамалиґи, О.А.Стишова, Н.Г.Озерової та ін.

На сьогодні всі наукові дослідження газетної мови виходять з функціональної своєрідності газетно-публіцистичного стилю, яка полягає в діалектичній єдності двох функцій – впливу та повідомлення. Водночас, хоча в різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають бути взаємно зрівноважені, на сучасному етапі газетної комунікації посилюється експресивна функція. У мові газети дедалі частіше вживається поряд із розмовно-літературною лексикою і розмовно-нелітературна: просторічна, в тому числі вульгарна, жаргонна, діалектна, лексика позанормативних запозичень, фразеологічні одиниці, що мають яскраво виражений зниженорозмовний, лайливий, грубий, вульгарний характер, отже досить виразну експресію.

Така лексика і фразеологія характеризується переважно певною стилістичною маркованістю, додатковими конотаціями. У мові мас-медіа вона виконує роль виразних, дохідливих, влучних засобів, що забезпечують образність висловлювання і спрямовані на досягнення певної мети тощо.

Отже, в інноваційних змінах, що стосуються мови сучасної української преси кінця ХХ – початку ХХІ століття, простежуються такі чинники: 1) демократизація всіх галузей суспільного життя; 2) істотне позбавлення цензури й само цензури; 3) державний статус української мови; 4) задоволення практичних потреб мовців; 5) поширення моди на певні мовні форми; ошуки нових форм і засобів експресивного вираження.



Література
Баранник Д.Х. Образна семантика і газетний текст. Метафора в газеті // Про культуру мови. – К.: Наук. думка, 1964. – С.155-166.
Васильева А.Н. Газетно-публицистический стиль. – М.: Русский язык, 1982. – 198 с.
Григораш А.М. Фразеология и стиль. – К.: Вища школа, 1991. – С.106-122.
Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.). – К.: Наук. думка, 1970.
Жовтобрюх М.А. Мова української преси (до сер. 90-х рр. ХІХ ст.). – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 413 с.
Коваль А.П. Газета і мовна норма // Журналістика. Преса. Телебачення. Радіо. – К.: Вища школа, 1977. – Вип. 3. – С.9-18.
Ожегов С.И. Очередные вопросы культуры речи // Вопросы культуры речи. – Вып. 1. – М., 1955. – С.15.
Сербенська О. Уваги до стильових особливостей та правописної практики в сучасних періодичних
виданнях // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність. – Львів, 1997. –
С.76-84.
Стишов О.А. Нова суспільно-економічна лексика в мові сучасних мас-медіа // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – Вип. 6 / Відп. ред. Н. М. Корбозерова. – К.: КДЛУ, 2001. – С.216-218.
Стишов О.А. Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації): Монографія. – К.: Центр КНЛУ, 2003. – 388 с.
Чередниченко І.Г. Мова періодичної преси і боротьба за піднесення культури українського слова // Про культуру мови. – К., 1964. – С.145-154.

Юрченко О.В.,
асистент,
Мелітопольський державний педагогічний університет
Категорія: Різне | Додав: asket (10.12.2009)
Переглядів: 7627 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ