Свято Івана Купала - Обряди, звичаї - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Обряди, звичаї

Свято Івана Купала
Свято Івана Купала

Другим місяцем літа в Україні вважали липень (хоча південні слов’яни називали “липнем” або “липаком” шостий місяць року - наш червень). Назва ця походить від лип, якими українці здавна обсаджували свої поселення та супутніх промислів. Цвіт липи був цілющим лікарським та медоносним засобом, а деревина - сировиною для художнього та господарського різьбярства. Саме в липні пасічники приступали до липового медозбору, а цей мед називали “липцем”. Паралельно вживали й назву “июль” (від імені римського імператора Юлія Цезаря, який запровадив т.з. “Юліанський календар”) та інші регіональні назви “илевей”, “илюх”, “грозовик”, “білень”, “косень”.

Одним із найвеличніших та загадкових свят початку липня було Івана Купала - 7 липня (інші назви: Купайла, Іванів день тощо), яке знаменувало вшанування бога Сонця (в давнину Дажбога) українцями-Дажбожими онуками. Вважалося, що о цій порі літнього сонцевороту, сонцестояння небесне світило досягає найбільшої сили й повертає на зиму. Казали, що Сонце, як уособлення світла й добра, святкує перемогу над темними силами, а тому при своєму сходженні воно “грає”, “скаче” і “радіє”. Вся природа теж торжествує з цього, стає особливою, зачарованою.

Назву ж свята пов’язували з іменем Купайла - божества родючості, урожаю, добробуту та лікарських рослин, а обрядодії приурочували вшануванню молодості, краси, кохання й очищення. Вже напередодні - 6.07 люди відзначали Горпини (Агрипини) Купальної й масово вирушали на заготівлю лікарських рослин. Збирали цілющі трави удосвіта, подалі від поселень і стежок, обов’язково з добрим настроєм і молитвою. Окрім лікувальних властивостей купальські рослини мали значну й магічну дію. Чи не найсильнішою приворотною травою вважали тирлич. Варили його в новому горщику, купленому не торгуючись, а тоді вмивалися відваром, щоб привернути обранця (тричі казали: “Тирлич, тирлич! Мого милого приклич!”) або пошвидше вийти заміж. Відоме було й інше любовне зілля: барвінок, щоб “хлопці до дівчат стелилися”, липник (ліпиця), оман (дивосил), розмай і, особливо, любисток.

Основні купальські обрядодії відбувалися в ніч з 6 на 7 липня і називалися купаліями, а дівчата-виконавці - купалочками або купалками. Напередодні свята хлопці готували місце для основних обрядодій: збирали дрова для вогнища, встромляли в землю жердину (Купалу-Марену) або ставили обрядове дерево, яке дівчата наряджали вінками й кольоровими стрічками. Часто роль купальського дерева відводилася вербі - дереву смутку й жалю згідно народної символіки. Інколи ставили сосну, чорноклен, вишню. До свята дівчата плели собі віночки (інколи по два) з трав та квітів, а парубки - з жита, або прикрашали зеленню капелюхи (брилі). Йдучи до купальського вогнища не озиралися, “щоб відьма не наздогнала”, а потім співали пісні й водили хороводи навколо Купала-Марени. Після цього молодь починала перестрибувати через кострище. Спочатку хлопець і дівчина обмінювалися вінками (або парубок віддавав свого капелюха чи картуза), а потім, взявшись за руки, стрибали через вогонь, обходили Марену й ставали позад черги. Доброю ознакою для подальшої спільної долі молодят було те, коли над вогнем вони не розняли свої руки й не підпалили одяг. Для менших дітей замість вогню накладали купу кропиви, через яку хлопчики і дівчатка весело скакали. Вказані обрядодії були спрямовані на літнє очищення людей вогнем - живим вогнем, який добували на свято через тертя дерева об дерево.

Наступний обряд полягав в очищенні другою стихією - водою. Дівчата намагалися так пірнути у воду, щоб віночок з голови поплив по воді. Доброю ознакою було коли вінок не потопав, а напрям вказував “звідки свати будуть”. Інколи купалки вставляли в свій віночок запалену свічку і так пускали на воду, а хлопці чекали на другому березі річки чи озера, щоб упіймати віночок своєї дівчини. Бувало парубки, не дочекавшись, кидалися вплав у воду або сідали на човни й ловили спеціально намічені їхніми дівчатами вінки. Повертаючи які, мали право на поцілунок.

Завершальним обрядодійством свята було розбирання Купайла-Марени. Гілочки з купальського дерева обламували й несли на городину, а стовбур (жердину) несли до води й топили. Інколи просто пускали на воду із запаленими свічками. В тих місцевостях, де виготовляли із соломи обрядову ляльку-Купайла, свято завершувалось ритуальним потопленням останньої.

Важливо відзначити, що Купайло було загальносільським святом, де було місце всім віковим групам та статям. І хоча основними діючими особами були молоді купалки та хлопці, до обрядодій залучали й молодиць, які допомагали “наставляти” купайлицю.

Присутні були й старші чоловіки й підлітки й навіть малих діток мами вбирали у віночки й тримали на руках протягом свята. Інколи для малечі батьки влаштовували купалицю у когось із сусідів у дворі, куди сходилась малеча з цілого кутка чи вулиці села. Там діти весело водили хороводи й стрибали через купи кропиви.

Хоча все ж основним мотивом купальських обрядодій було уславлення молодості, кохання й материнства. А тому крім загальних видовищних ритуалів проводились і утаємничені. Коли дівчата потайки збиралися групами по 9 осіб на березі водоймища, обирали з-поміж себе найвродливішу тілом, а та проводила захисний і зцілюющий обряд. Для цього готували в ритуальній чаші спеціальний відвар із лікарських трав (м’яти польової, гравілату міського, підмареника справжнього, кропиви, оману, шишок хмелю, шипшини), а потім обрана красуня брала лебедине перо й малювала тим настоєм на тілі подруг 9 захисних ліній, щоб “відьомське око” чи “злий дух” не вразили репродуктивних функцій дівчини.
Важливою вважалася символіка обрядодій. Дев’ять дівчат, дев’ять ліній - відповідали 9 місяцям до народження дитини, а лебедине пір’я пов’язували з Лебедем - уособленням Білобога символу щастя, світла, добра.

Особливо цілющим вважалося розпочати в цей час лікування хвороб і порушень репродуктивної функції. Оскільки обряд зцілення в цю ніч набував магічної дії через благословення Купайла (покровителя рослинності), Білобога - Лебедя, богині води Дани та бога світла Ора, які одружуються саме о цій порі. І хоча лікування відварами трав (при важких випадках) доводилося проводити цілий рік до наступного свята, все ж розпочати пити траву слід було саме в Купайлівську ніч.

Інші групи дівчат, яких турбували недуги шкіри, збиралися вдосвіта й, вибравши галявини з відповідною травою (підмаренником, чебрецем, материнкою, звіробоєм, м’ятою тощо), купалися у росі (повторюючи обряд протягом 10-15 наступних ранків). Знахарки ж збирали досвітню росу в горщики й використовували для лікування багатьох недуг та закликання дощу в посуху.

Виконавши основні купальські обрядодії люди розходилися додому. Годилося йти з оберегами (вінками на голові та перевеслом на поясі), ні в якому разі не оглядатися, можна було взяти з собою у вузлик купальського попелу. З його допомогою можна було взнати, хто відьма, бо та неодмінно мала прийти й просити “того що маєш”, щоб не втратити силу.

Загалом люди вірили, що всі купальські облаштунки (вінки, перевесла, гілочки деревця, попіл, роса) мали не лише лікувальні властивості, але й значну оберігаючу силу від нечистих духів та відьом, що особливо активізувалися в Купайлівську ніч. Крім того, господарі для захисту свого обійстя в час Купайла запалювали на воротах “весільну” та “стрітенську” свічки, а також забивали в стовпці залізні зуб’я від борони. Обереговим зіллям називали й кропиву, яку клали на підвіконні, порозі, стайнях, і корінь Петрових батогів (цикорію польового).
Особливо загадковими були розповіді про цвітіння папороті в ніч на Купала. Для того, щоб це побачити, слід було вночі піти до куща папороті, розіслати під ним полотно (рушник), на якому святили паску, освяченим у церві ножем обвести навколо себе, покропити рослину свяченою водою й прочитати молитву. Тоді нечиста сила буде намагатися прогнати й налякати чоловіка (вітер, шум, кидає каміння й пруття), але не зможе подолати окреслене коло, тому не слід боятися. А опівночі папороть розцвітає світлою жариною й падає в полотно, тому його слід одразу ж згорнути й сховати за пазуху. Такий сміливець набуває можливості бачити, як переходять із місця на місце дерева, розуміти мову птахів, тварин, рослин і дерев, зможе відшукати заховані в землі скарби і заволодіти ними. А на Чернігово-Сіверщині М. Максимович занотував повір’я про вогненний цвіт не лише папороті, але й ліщини.

Схожа з українською купальська обрядовість була поширена не лише практично у всіх слов’янських, але і в інших народів Європи та навіть в Індії. Зокрема, болгари вірили, що на Купала Сонце “танцює, крутиться і розмахує шаблями”, польські дівчата випікали обрядові сонечка, а англійці шукали папороть, але не заради цвіту вогнистої квітки, а задля насіння, яке може зробити людину невидимою.

Примічали в цей день і погоду: зоряна Купальська ніч - на грибне літо, велика роса - вродять огірки та горіхи, дощова погода - на неврожайний рік. А сакральні знання, суть яких не вповні зрозумілі й сьогодні, люди намагалися зберегти в народній творчості… “Зелене Купало в літо упало”.
З поширенням християнства на українських землях віруючі вшановували 6.07 Вишгородську ікону Божої Матері (Замилування чи Ніжності) - одну із найдавніших та славнозвісних святинь. За легендою вона була написана євангелістом Лукою у будинку Тайної вечері та зішестя св. Духа на апостолів і зберігалась в Єрусалимі у Івана Богослова. У світі загалом відомо близько 40 ікон, які приписуються апостолу Луці. Але його авторство розуміється лише у сенсі списку-копії із його оригіналів, бо жодна із ікон його власної руки поки що невідома.

До Києва ікона була привезена з Константинополя бл. 1130 р. за великого князя київського Мстислава Володимировича (князював 1125-1132 рр.) як дар патріарха Луки Хризоверга. Після урочистої зустрічі, ймовірно перебувала у Десятинній церкві або Софійському соборі Києва, а згодом встановлена в монастирській церкві Вишгорода - однієї з князівських резиденцій. У 1155 р. син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський вивіз “Вишгородську Богоматір” у Суздальщину (с. Боголюбово), а згодом перевіз у Володимир на Клязьмі (в церкву Успіння Пресвятої Богородиці). Пізніше образ Пресвятої Богородиці, вже названою “Володимирською”, перевезли до Москви, де на місці її зустрічі збудували Стрітенський монастир (а вулицю назвали “Сретенка”). Чудотворною “Вишгородську Богоматір” оголосили в XIV ст., коли після масової молитви москвичів до чудесного образу, військо Тамерлана повернуло від Москви (1395 р.). З тих пір не один раз образ Пресвятої Богородиці спасав російську державу від нападників і перетворився на сакральну святиню росіян. До 1918 р. ікона перебувала в Успенському соборі Кремля, а пізніше була виставлена в Третьяковській галереї. У 1993 р. ікону було передано РПЦ й повернено в Успенський собор.
Згідно церковного християнського календаря 7.07 люди відзначали Різдво Чесного і Славного Пророка Предтечі Хрестителя Іоанна, який народився у Захарія та Єлизавети в м. Ютта неподалік Єрусалима. Передувало цій події чудесне з’явлення Ангела Господнього та його пророчі слова перед Захарієм, що майбутній його син Іоанн наповниться Духом Святим і багато синів Ізраїля наверне до Господа Бога. Матір Іоанна Єлизавета змушена була рятувати сина від царя Ірода, а тому вивела його до пустелі, де в суворих умовах в пості і молитві зростав майбутній Хреститель Господа. У 30 років Іоанн прийшов на ріку Йордан, щоб підготувати людей до приходу Спасителя і, після хрещення Ісуса Христа, продовжував проповідувати любов і правду Божу. А за виступ проти царя Ірода, той відрубав Іоанну голову. Тіло святого було поховане, а голову закопано на Єлеонській горі. Згодом його голову тричі знаходили й переховували, а тому церква встановила на честь Іоанна кілька днів у році.

Оскільки це свято співпадало з дохристиянським святом Купала, то люди об’єднали дві назви (Івана Купала, Іванів день), на церковній молитві стояли з букетами квітів та вінками, а в висоті лунали слова святкового тропаря: Пророче й Предтече пришестя Христового, ми не знаємо, як достойно вшанувати тебе з любов’ю, бо неплідність матері й батькове мовчання розв’язалися славним і почесним народженням Твоїм, і втілення Сина Божого Тобою проповідується світові.
Матеріали підготував Гурбик Андрій Олександрович
к.і.н., ст. науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Джерело: http://diaspora.ukrinform.com/traditions-july.shtml
Категорія: Обряди, звичаї | Додав: asket (05.10.2009)
Переглядів: 3743 | Рейтинг: 1.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ