Свято апостолів Петра і Павла - Обряди, звичаї - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Обряди, звичаї

Свято апостолів Петра і Павла
Свято апостолів Петра і Павла

12 липня Церква вшановує пам’ять верховноапостолів Петра й Павла. Підійшов до кінця Петрівський піст, протягом якого християни готувалися до цього дня. Найчастіше у Церкві святковими відзначають події, які в мирському розумінні скоріше трагічні, ніж радісні (наприклад, усікновення голови Іоанна Предтечі). 12 липня - день, коли, відповідно до переказів, верховні християнські апостоли, “учителі серед учителів”, Петро й Павло були страчені в Римі.

Петро й Павло - два стовпи віри - два діаметрально протилежних характери: натхненний простець та шалений оратор - приходять до спільного завершення свого земного шляху.

Петро спочатку називався Симоном, ім’я Кифа (Петро) - єврейське слово, що означає “скеля, камінь”, було дано йому самим Христом. Петро був старшим братом апостола Андрія Первозванного, і, як би зараз сказали, його “колегою по сімейному бізнесі”, обоє вони займались риболовлею.

Не переобтяжений освітою Петро був дуже простою й щирою людиною, його спосіб мислення дуже живий, у характері - гарячність. Для нього було характерним мовлення, що спонукає до негайних дій. Петро стає учасником багатьох подій, описаних у Євангелії. Саме його тещу зцілив Христос - і це було одне з перших чудес. Петро брав участь у магічній ловлі риби, коли, після довгих безрезультатних спроб піймати хоч що-небудь, по слову Христа сіті рибалок наповнилися рибою настільки, що стали рватися під вагою улову. У той момент Петро вперше визнав у Христі Господа, жахнувся і в священному, побожному страху став благати Христа: “Відійди від мене, тому що я людина грішна”.

Апостол Петро разом з Іоанном та Іаковом були свідками Преображення Христа на горі Фавор і через якийсь час - його страждань у Гефсиманськом саду. Там Петро відітнув вухо одному зі стражників, що прийшли схопити Христа. Петро щиро запевняв Христа, що ніколи не відречеться від Нього. І відрікся через кілька годин. А потім до нього приходить усвідомлення вчиненого, каяття й гіркі сльози.

Петра називають Апостолом християнської надії. Адже він знаходить у собі силу визнати своє зрадництво і страждати через свої, настільки знайомі усім нам, слабості. І після покаяння саме його Господь тричі затверджує в апостольському званні словами - “паси овець моїх”.

За переказами, які надихнули Генріха Сенкевича на написання цілий роман “Камо грядеши”, римські християни дуже боялися, що Петра піддадуть тяжким катуванням і знущанням, і вмовили його врятуватися втечею. Але, залишаючи Рим, на дорозі Петро побачив, що йде до нього назустріч Христос. “Дорожній ціпок Петра, вислизнувши з його руки, упав додолу, очі були спрямовані вперед, на обличчі зображувалися здивування, радість, захват. Раптово він кинувся на коліна, простираючи руки, і з вуст його вирвався вигук:

- Христос! Христос!

І він припав головою до землі, начебто цілував чиїсь ноги. Наступило довге мовчання, потім у тиші почувся голос старого:

-Quo vadis, Domine? Куди йдеш, Господи?

До вух Петра донісся смутний, ласкавий голос:

- Раз ти залишаєш народ мій, я йду в Рим, на нове розп’яття.
Апостол лежав на землі, обличчям в пилу, нерухомий і німий. Назарій злякався, що він у непритомності або вмер, але от нарешті Петро встав і тремтячими руками підняв мандрівничий ціпок і, ні слова не говорячи, повернув до семи пагорбів міста. Бачачи це, юнак повторив як луну:

- Quo vadis, Domine?
- У Рим, - тихо відповів апостол. (Г Сенкевич “Камо грядеши”)

Ім’я Павла спочатку було Саул, або Савл, що означає “випрошений”, “вимолений” - було дано йому на честь першого іудейського царя. Багаті й знатні батьки, що належали фарисейської партії, виховували хлопчика в строгому релігійному дусі. Сім’я мала римське громадянство. Подорослішавши, “книгар і фарисей” Павло стає теперішнім іудейським “інквізитором”. По своїх особливих ревнощів він випрошує в Синедріону дозвіл усюди переслідувати й приводити в Єрусалим зв’язаними прихильників нової секти, “єретиків-назаріїв”, як тоді називали християн.

Обрання апостола Павла на апостольське служіння абсолютно незбагненне і навіть абсурдне з позиції людського глузду. Людина, яка люто суперечила поширенню вчення Христа, раптом стає щиро віруючим. Йому являється сам Христос зі словами: “Я Ісус, якого ти женеш”. У тому, хто ще вчора був усього лише розп’ятим невдахою, Павло впізнає Господа.

Навернення Павла відбулося на 30-му році його життя, після цього - ще 30 років апостольського служіння. Переживши особисту зустріч із Христом, Павло свідчить про нього перед народами. Він робить кілька місіонерських подорожей і проповідує в Аравії, Сирії, Палестині, на Кіпрі, в Антіохії, в Афінах і багатьох інших містах. Усюди творить чудеса і… терпить гоніння. Ним засновано безліч помісних Церков, до них він і звертає свої знамениті послання, які одержують назву “Євангеліє від Павла”.
Категорія: Обряди, звичаї | Додав: asket (05.10.2009)
Переглядів: 1582 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ