Головна » Статті » Міфи і легенди |
Про вогонь
Вогонь одного господаря здибався з вогнем другого господаря, й вони почали між собою говорити. Перший каже: «Мені добре в мого господаря, бо він гарно обходиться зо мною — коли треба, то кладе гарних дровець, а як не треба, то бере чистої водиці й мопо заливає. Так що мені добре». Другий каже: «Мені дуже зле, бо господар дає погані дрова, а коли мене не треба, то заливає помиями. Ото я хочу йому відомстити тим, що піду гуляти по його господарстві». Перший каже: «Коли будеш гуляти, не спали там колеса мого господаря, яке знаходиться на подвір'ї твого». От вночі розпочалась пожежа в другого господаря й згоріло все, а колесо першого викотилося та й залишилося. ВОГОНЬ І ВОДА Колись спорив вогонь з водою, хто сильніший? То, що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього. Вогонь бачить, що не подужає, та й утік в камінь — там уже йому нічого вода не зробить. Нема в світі мудрішого й хитрішого, як вогонь: він все чисто переробить. Потоне чоловік, то хоть тіло витягнеш; а вже як згорить, то хіба попелецю згребеш в купку, та й то — вітер дуне, то й розлетиться. ГРІМ І БЛИСКАВКА Чи ви знаєте, що то гримить і яким то способом Перун б'є, і з чого він, і нащо? Слухайте ж! Ото як бог повиганяв янголів з неба за те, що його не слухали та й кепський порядок вели, кликнув до себе Михайла та й каже йому: — Чуєш, синку, наробив я собі ворогів, зігнавши їх до пекла; - коли ти, голубе, кількох заб'єш, то за кожного дам тобі сто душ чо ловічих... Іди та стріляй, а помошником тобі даю Іллю, чуєш? — Чую, боже! — каже Михаіл і, почухавшись, пішов... Сівши на хмару, їздить та чортів і стріляє. Де дідько сяде, то як його Михайло лусне, то він зараз смолою і розіллється. Часом і так буває, що він ганяє, аж язика висолопить, а дідька не здожене. На краю світа, де небо з землею сходиться, був здоровий, дуже здоровий камінь. Під тим камінем дідько хату собі зробив і нікого не боїться. Як зобачить Михайла, що він пливе на хмарі, то вибіжить та й давай йому усякі хвиглі представляти. Той до його грім-не, то він під камінь сховається й нічого йому Михайло не зробить. Лісник один, з недалекого лісу, ходив за звіром... Ходив, ходив та й втомився, сів недалеко од каміня спочинути. Надходить хмара, а на ній сидить Михайло, а дідько вискочив та й почав його дразнити. Може, разів зо сто до його стріляв Михайло, та не влучить ніяк. Розгнівало се лісника, а він мав на пальці посвячений золотий перстень. Зняв він того перстня, переломив надвоє та, вкинувши половину до стрільби, й луснув дідька у бік. Той оглянувсь, а Михайло тарах його з хмари та й забив. Зрадів Михайло і дякувати почав лісникові: — За се,— каже,— що ти мені услужив, на тобі того пороху, що я з їм перуни роблю. Як одно зерно вкинеш до сього, то що побачить око твоє, те й заб'єш. ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ОГОНЬ У КРЕМЕНІ Воно так було. Приходить дідько до бога і каже йому: — Боже, що ж дивного, що тебе люди слухають і тобі моляться, коли ти їх різним добром даруєш?! Позволь мені світом радити хоч тиждень, то будеш бачити, що вони про тебе і забудуть! — Добре,— каже йому бог,— радь! Ну, зачав же дідько гуляти! Що може видумати гіршого, теє на людей і насилає. Не помагає нічого то: люди, як на злість йому, ще гірш тиснуться до бога. «Чекай,— думає дідько,— заберу я од вас огонь, тоді ви мусите мені поклонитися!» Зібравши усе в купу, що тільки може палитися, запалив і ходить кругом та пильнує, щоб хто хоч до люльки не вкрав. Бідують люди та й руки ломлять, до бога моляться та просять, щоб таке лихо минулось. Вислухав бог людей та й кличе святого Петра і каже йому: — Петре, голубе, як би ти, серце, украв вогню у дідька?! — Що ж,— боже,— вкрасти, то й вкрасти, але як?! — Ох, Петре, голубе, нащо ж я тебе лисим сотворив, та ще святим наставив, щоб ти не вмів дідька ошукати?! Йди до коваля, зроби собі залізного дрюка та й розпали його коло дідькового вогню: упісля коли до чого доторкнешся тим дрюком, то у тому вогонь і зо станеться! Йди ж, голубе, та й не барися, бо люди плачуть. — Ну, так що ж, іти, то йти,— каже Петро. Та й пішов. Зробивши залізного дрюка, приходить Петро до дідька. Поздоровкався, починають собі балакати. А тим часом Петро усе підгортає огонь, нібито помагає дідькові. А упісля, забалакавшись, устромив дрюка у вогонь та, на його спершись, стоїть та й чекає, щоб він розпаливсь. А далі, як побачив, що дрюк побілів уже:— Ну,— каже,— бувай здоров, свату, пора мені йти! — Йди,—каже дідько,—здоров! А чим се ти так собі дрюка помастив? А Петро й не знає, що сказати: пик-мик, та нема дрібних — та у ноги... Дідько за їм — догадався... Петро не втече, дідько не здожене... Бачить бог з неба, що вже дрюк холоне, та й кричить: — Вдарь, Петре, у камінь! Петро як різане гарячим залізом об камінь, то вогонь у камені й зостався. І от тепер, бач, як вдариш залізом у кремінь, то вогонь і посиплеться. Джерело: http://hata.profi.co.ua/legendy/ | |
Переглядів: 14842 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 2 | |||
| |||
Категорії розділу
Афоризми і "крилаті" вислови [15] |
Прислів’я та приказки [21] |
Обряди, звичаї
[55]
Українське народне...Пізнавай СВОЄ:)
|
Різне [66] |
Історія
[22]
Історичні матеріали
|
Реферати [97] |
Цікаві факти [6] |
Видатні особистості України [17] |
Українська поезія [10] |
Документальні фільми [11] |
Голодомор [10] |
Міфи і легенди [37] |
Бібліотека онлайн [48] |
Етнорегіони [28] |
Наше опитування