Про відьом - Міфи і легенди - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Міфи і легенди

Про відьом
ДІВЧИНА-ВІДЬМА



Межи жінками трафляються декотрі відьми або опериці. Коли який отець має сім дочок, то сама наймолодша буде відьма. Отже, оден чоловік мав дочку відьму. Коли прийшло свято Юрія, вона взяла дійницю, намастилася таков мастев, що її ніхто не видів, сіла на коцюбу і поїхала через каглу на готар. Разом з відьмами вона збирала росу і молоко від кожної звірини і зайшла до свого села до сусіда, щоби відібрати молоко його дуже молокодайній корові.

Сусід сей не спав цілу ніч, а на браму стайні прибив борону з зубцями, котру робив потрошки цілий рік. Відьма, прийшовши до стайні, злапалася. Чоловік розпутав її з борони і вона перекинулася в красного коня. Тогди сусід казав закликати коваля і підкувати її. Потім запряг її до воза, наладованого мішками збіжжя, і вона мусіла тягнути догори до млина. Кілька разів ставала, тілько він бив її немилосердно, аж падала під буками. Нарешті привів її додому і прив'язав до жолоба в стайні.

На другий день приходить, а при жолобі стоїть дівка, сусідова донька. Він узяв і запровадив її до хати. Страшно було дивитися, як тота дівка виглядала. Вся в синцях та шрамах, а руки і ноги попідбивані підковами. Він змилосердився над нею, повідривав підкови і пустив її кажучи:

— Абись більше не приходила по молоко! Се маєш за то, щось хотіла мене бідного ущербити.

Відьма пішла додому і заснула. Зі збитків оден чоловік обернув її ногами там, де лежала голова, і вона спала чотирі дні не пробуджуючись, як мертва. Аж коли її знов обернули, то встала і сказала:

— Як же я довго спала!

Від того часу, коли ся з ран вилічила,— не хотіла вже йти за молоком.







ВІДЬМА



У Вилах була така Марфа, її чоловік був коваль. Вона ходила в довгій чорній спідниці, чорному фартусі. Сама була дуже гарна, та казали на неї, що вона є відьма, що вона забирає від усіх сільських корів молоко; вона має ззаді хвоста. В неї теж була корова, її корова давала багато. Казали, що вона вміє поробляти,— то, значить, відьма. Ця відьма сідала на мітлу і з цьою мітлою літала по селу. В дійницю забирала від коров молоко. Корови дуже ревли і не підпускали хазяйку до себе. То означало, що коло неї була відьма, яка видоїла корову.

Відьми сиділи на границі (межа від одного села до другого), стукали в пусті дійниці і їм нібито з неба падало молоко. Відьми ходили вночі і росами збирали молоко. Люди плакали, були обіжені, ходили до церкви богу молитися, били поклони, щоб відьми не забирали молоко. На дуже велике свято Николая збиралися люди, йшли до церкви, падали на коліна і просили:

— Святий Николає-чудотворець, ти спасав кораблі на морі, спаси нас, грішних. Просим тебе, покарай цих відьмів.

Бог не карав цих відьмів.

Тоді люди брали сапи, лопати, йшли до них додому. Витягали жінок за коси і насеред села, на такій великій площі (як казали на сход) били і карали жінок, яких називали відьмами.

Багато жінок дурно і пусто карали, закопували на видному місці. Відьмів карала вся громада.









ВІДЬМА ДОПОМАГАЄ СИНАМ-МИСЛИВЦЯМ



Було собі три брати і жили полюванням да рибальством, і так же то їм щастило, що тілько націлиться — заєць і є; закине невод — риба так і лізе. Спершу були й раді, а потім узяли їх думки да гадки. А про їх матір говорено, що вона відьма. От вони і кажуть:

— Попробуєм же, чи правда сему. Збираються раз на охоту, а вона й питає:

— Куди ви, синки, йдете?

— Підемо, мамо, рибу ловить.

Да забравши крадькома рушниці, тенета, собак, і пішли за зайцями. Розкинули тенета, загавкали собаки, коли ж і летять у тенета карасі, окуні, щуки,— так із дубняка й сиплють. Вони тоді, покидавши все,— додому:

— Мамо, голубко, не помагай нам! Нехай тобі все добре. Так мати вже й перестала їм наворожувать.





СПОСОБИ ВПІЗНАННЯ ВІДЬМ



Як доїть відьма корову, то її побачиш тілько крізь таку борону, щоб почав уранці робить да до заход сонця і зробив.

Ще можна пізнать відьму по тому, що, як топить її, то не тоне. Раз у якімсь-то селі, за Дніпром, неділь зо три не було дощу. От і почали топить баб, про которих говорено, що відьми. Так троє не потонуло, хоч і руки й ноги були позв'язувані. Стали їх допрошувать, так одна й призналась:

— Що ж,— каже,— панове громадо, лазила я догори ногами на фигуру * да наскілько забачила світу, стілько й вкинула голоду.

А друга теж призналась, що лазила так, як і ся, да скілько забачила світу, стілько одібрала молока. А третя призналась, що сиділа в болоті на чаплиних яйцях, да вже що вона через те заподіяла миру, того не впало мені в пам'ятку.

Відьма не ходить туди, де єсть домовник; він її зараз укладе. Ще вона боїться собак-ярчуків; тим-то, як народяться ярчуки-цуценята, так вона їх знайде да й позадавлює волосом. Хіба накриєш осиковою бороною, або осиковими трісками, то будуть живі, бо вона того дерева боїться.

Ще коли хочеш познать відьму, то стережи купального попелу. Вони купальний попел варять у воді, як треба летіть на Лису гору, да як побризкає себе тею водою, то й полетить у комен.

Один чоловік побачив крізь борону, що відьма доїть корову, да до її з дубиною. А вона:

— Сядь, Гордію! Він і сів.

— Сидиш, Гордію?

— Сижу.

— Ну і сиди ж.

Сидить той Гордій до півночі, сидить і за півноч. Уже і світ, а він сидить; уже й опівдні, а він сидить. Доти сидів на одному місці, поки не прийшла відьма да не звеліла йому встать.







ВІДЬМА У ВИГЛЯДІ РЕШЕТА



Раз мужик їхав з ярмарку вечором і каже хлопцеві:

— Поганяй. Той каже:

— Як я маю поганяти, коли поперед коней котиться решето чи сито?

— Ну,— каже,— стій.

Став, мужик зліз з воза, підняв решето, привіз додому, взяв і путом прикував його до ковбиці; сам ліг спати. Рано встає наймичка, дивиться: коло лавки стоїть прикована молодиця голісінька, просить наймички дати їй сорочку і фартух. Та дала їй. Вона вбралася



* Фігура — хрест із зображенням розп'яття або статуя святого, які ставили на великих дорогах, переважно на роздоріжжі.— Упор.



і чекала, поки мужик встав. А вставши, давай сварити, пащо вопа дала сорочку, але та (відьма) зачала просити, що більше не буде того робити. А він каже:

— А бач, кумо, хтіла мене перехитрити, а не мала бись чим стиду прикрити; більше того не роби, бо дійдеш до великої біди.







ЯК ВІДЬМА ЗАКЛИКАЄ ДО СЕБЕ ЧАРАМИ ЛЮДИНУ



Як захоче відьма кого прикликати до себе, то варить корень із зілля тирлич. От як почне кипіть той корень, то все наче булькотить: «Грицю!», «Грицю!», чи як там зовуть того чоловіка. А той зніметься да й полетить, як птах, і все тілько: «Пить!», «Пить!» Як трапиться добрий чоловік, то розстеле на землі хустку. Він спуститься, нап'ється да й знов летить. Що дужче кипить зілля, то швидче він летить. Добре ж, як ні за що не зачепиться. А інколи вдариться об дерево, абощо, да й капут.







[ВІДЬМА І її ДІТИ]



Один чоловік женивсь і взяв собі жінку із другого села. А в його в хаті жив іще батько, мати і меншії брати. От як його жінка завагоніла, так теща й каже йому:

— Привези ж її до мене рожать, бо я сама собі живу в хаті. Він і зробив так. От як настало вже жіноче діло, він вийшов із

хати да тілько дивиться в вікно. Що ж би ви думали? Теща взяла да й переснувала мотузочкою навхрест хату, із кутка в куток. А дитина вже лежить у запечку да кувакає. Вона як свисне, дитина як вискочить із запечка да по тій мотузочці побігло сюди-туди да знов у запечок. Чоловік бачить, що тут чортячі якісь химороди, увійшов у хату, розсердившись:

— Ану, жінко, одягайсь да поїдем додому! Теща вже тут і те, й се. Ні, поїдем да й поїдем. Поїхали. А на дорозі їм річка. Він зупинивсь:

— Уставай, жінко, з воза! Жінка встала.

— Розповий да положи дитину!

Вона не слухає. Він її нагайкою. Мусила вона положить на землю розповиту дитину.

Він тоді переїхав возом із жінкою через річку.

— Тепер свищи!

Вона як свисне! Дитина схопилась, да через воду, так і вродилась коло воза.

Чоловік тоді і руки попустив.

— Що ж се таке є? — почав розпитувать у жінки.

— А що ж? — каже.— Оце те, що я з матір'ю природжений! відьми. Так у нас усе так заправляють дітей. Тілько не бійся: прирожденна відьма не така злюща, як учена. Вона тілько одбороняс- ться од нечистої сили, а сама нікому зла не діє.









ЯК ЗНАХОР КЕРУЄ БУРЕЮ



Був тут колись у нашому селі один австріят, і такий був знахор, що було направить або одведе дощ або град, як хоче. Було оце жнем у полі хліб, от і находить хмара. Ми давай скорій ізносить снопи, а йому й байдуже, жне да жне собі, потягує люльку да й каже:

— Не бійтесь, дощу не буде! То гляди — і нема дощу.

Раз — се вже я своїми очима бачив — жнемо ми жито, як ось небо почорніло, піднявся вітер, загуло спершу одалекі, а потім над самою у нас головою. Грім, блискавиця, вихор... така піднялась хуртовина, що боже твоя воля! Ми за снопи, а він: «Не бійтесь, не буде дощу!» — «Де вже тобі не буде?» Не слухаєм його. А він закурив люльку да й жне собі помалу.

Аж ось де взявся чоловік на чорному коні і сам увесь чорний, летить і прямо до австріята:

— Ей, пусти! — каже. А австріят:

— Ні, не пущу.

— Пусти, зділай милость!

— Не пущу, було так багато не набирать.

Чорний їздець припав до гриви і помчавсь, помчавсь по полю.

Тим часом чорна хмара посизіла і побіліла. Старії наші полякались, що буде град. А австріят байдуже. Жне собі да курить люльку.

Аж ось ізнов де ні візьмись їздець, мчить по полю ще швидше од першого. Тілько сей уже ввесь у білому і на білому коні.

— Пусти,— кричить до австріята.

— Не пущу!

— Пусти, бога ради!

— Не пущу, було не набирать так багато.

— Ей, пусти, не видержу!

Тоді тілько австріят розогнувсь да й каже:

— Ну, вже ступай, да тілько от у той байрак, що за нивою. Тілько що вимовив, уже їздця нема, а град так і сипнув, як із

кошика. Через малу годинку байрак увесь засипало, як єсть тобі, рівно з краями.







ЯК ВІДЬМАЧ КЕРУЄ БДЖОЛАМИ



Був собі пасічник, і була в нього пасіка пополам із небожем. Тілько небож дивиться, що на дядьковій половині ульні завсегда понабивані медом, а в нього так собі. От дядько, помірковавши, що небож заздриться на його пчоли, да й каже:

— Слухай, небоже, може, ти думаєш, що я одобрав собі луччі ульні, то, коли хоч, бери на ту весну мою половину, а я візьму твою.

— Добре,— каже небож.

От і помінялись. «Ну,— думає собі,— тепер же й я наберу меду! »Тілько ік спасу там, чи що, довідується до меду, аж йому пчоли наносили ще менше, ніж у тому годі. Що за біда такая?

Якось раз він проходить увечері повз дядькову пасіку. Слухає, аж у одному ульні щось наче розмовляє. Він приложив ухо, аж то матка говорить із пчолами.

— Де ви,— каже,— попали сю кобилу?

— Да там,— кажуть,— лежала за байраком, да вже собаки по ловину ззіли, а нам зоставили тілько зад.

— Що ж, ви увесь уже сюди втягли?

— Ні, хвіст не помістивсь, так висить ізнадвору.

Небожа наче хто снігом по спині потер. Гляне, аж із очка так і тече густа патока, так наче кінський хвіст. Він тоді й догадавсь, що його дядько відьмач, да й годі вже йому завидувать.




Джерело: http://hata.profi.co.ua/legendy/
Категорія: Міфи і легенди | Додав: asket (05.12.2009)
Переглядів: 9768 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1912
Статистика
Провірка PR та ТИЦ