ПЕТРІВ БАТІГ - Міфи і легенди - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя

ПЕТРІВ БАТІГ

— А це — Петрів батіг,— указав мені мій супутник на цикорій. — Який батіг? — А що святий Петро вівці пасе. — Які вівці? — А верблюди ж! Вони колись були Адамові, та як Адам сог рішив, бог узяв та й отдав їх святому Петру. — Як же він їх пасе? — Та як і усяку скотину. Оце придивіться коли ранком: як тільки сонечко обиздріє, обжене росу, зараз квіточки на йому (цикорії) і порозвертаються, а як стане вже з обід звертати, так де і дінуться. Усі у булюбашечки позгортуються та так аж до другого дня — ніде ні однієї і не заглядиш. Це, бач, верблюди, як і вівці, роси бояться, а як вона опаде — то чабан руша вівці і св[ятий] Петро руша, а як стане вже сонечко на обід, почіуть квіточки на ньому закриватися, чабан стає на тирло і св[ятий] Петро на тирло. Та тільки чабан іноді і до півночі пасе, а св[ятий] Петро вже аж до другого дня стоїть. — І бачив це хто? — Бачити як слід — ніхто не бачив, бо де ж так нам грішним та святе діло увіч знати, а приміта єсть. Он дивіться, як юга по степу повітря хвилює. Це ж як пилюга за отарою встає, так і ці хвильки у повітрі мріють — де св[ятий] Петро з верблюдами пройде, бо він жене їх по повітрю десь далеко. Джерело: http://hata.profi.co.ua/legendy/
Категорія: Міфи і легенди \| Додав: asket (05.12.2009)
Переглядів: 2722 \| Рейтинг: 0.0/0