Міфи і легенди стародавньої України. Сокіл-Род - Міфи і легенди - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Міфи і легенди

Міфи і легенди стародавньої України. Сокіл-Род
Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.

На початку була пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око. Звідки летіло воно? І - куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно? Наймудріші волхви Оріани казали так: "Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло і у Вічність". А Заратустра потому вже додав: "Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ". Мабуть, так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч. Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати. Довго думу свою думав Сокіл. Тьма часу минула. І зніс Сокіл золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили МОЛОДИЛЬНІ ЯБЛУКА - плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: "Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ".

І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!" І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба". Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся - русяве, очі - блакитні, а в другого все було чорне - і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх". З'їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну. І сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі боги". І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому". І сказав Сокіл чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому".

І сказав Сокіл Чорнобогові: "Що ж, іди в свою пітьму і володарюй там". Ступив Чорнобог у безконечний морок, і одразу тіло його вкрилося чорною смердючою шерстю. І не злюбив Чорнобог пітьму, зародилася в нього заздрість до Білобога. Тоді пустив Чорнобог дві чорні сльози, і вродилися з них Змій-Дракон із трьома головами та вогнедихаючими пащами і потворна жінка - Мара з гнилими очима та кублом зміюк на голові. Мара стала дружиною Чорнобога, а Змій-Дракон - Чорнобоговим військом. І сказав Чорнобог Змієві: "Ти полети у Вирій і вбий Білобога, а Дуба спали разом з Соколом на ньому. Хочу я бути володарем Вирію".

Став розправляти свої велетенські панцирні крила Змій-Дракон та виригувати вогонь із своїх залізних пащек - аж заклекотіла пітьма. Той клекіт почув Білобог у Вирії й пустив дві світлі чисті сльози. І вродилися з них красень-велетень Перун з огненними стрілами в руках та вродлива молода жінка Коляда. Дав їм Білобог вкусити молодильні яблука і стали вони невмирущими богами. І сказав Білобог Перунові: "Ти будеш моїм військом і охоронятимеш Вирій вогненними стрілами своїми". І сказав Білобог Коляді: "Ти будеш моєю жоною і народжуватимеш золоте коло - Божича-Сонце, аби збороти пітьму і все злеє, що в ній".

Тоді саме прилетів Змій-Дракон у Вирій, кинувся на Білобога, та Перун метнув стрілу-блискавку, що спалила крила Драконові, й він загримів у чорну безодню. Там володар пітьми окропив чорними сльозами спалені Драконові крила, й відросли вони, та вже побоявся Змій сунутись у Вирій. І збагнув Чорнобог, що не бути йому володарем Вирію, і ще дужче він зненавидів Білобога та його Світ.

Сидить Сокіл-Род на вершечку Дуба-Стародуба й думу думає. Довго-довго. Багато часу минуло. І тоді сказав Сокіл Білобогові: "Ти пірни на дно озера і набери скільки можеш священного піску і розсій в пітьмі його, аби твердь була". Тоді пірнув Білобог на дно озера Живої Води, схопив піску в обидві жмені, випірнув з води і пішов чорний світ піском засівати. І де він сипав - утворилася Земля з долинами і полями. Тоді Перун мову мовив до Сокола: "Великий Роде, дозволь і мені Землю творити". І сказав Сокіл: "Іди".

І ось пірнув Перун на дно озера, набрав у обидві жмені священного піску, та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію і заморозив озеро. Що робити Перунові? Він пісок запхав собі в рот, а в руки схопив з-за пояса вогненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блискавку в Чорнобога, обпалив його. Провалився Чорнобог у чорну прірву й зачаївся там до пори до часу. А Перун кинувся Землю творити. І де він випльовував з рота пісок, там гори утворилися.

А Сокіл-Род сидить на вершечку Дуба-Стародуба, думу думає. І зніс він золотий жолудь і золоте зернятко. І повелів Білобогові посадити їх на Землі своїй та полити Живою Водою. Посадив Білобог золотий жолудь та золоте зернятко, полив Живою Водою. І диво сталося: з жолудя золотого виріс молодий крислатий зелений дуб, вершиною якого був надзвичайної вроди юнак, що спав міцним сном. А з золотого зернятка виріс великий житній колос, вершиною його була надзвичайної вроди дівчина, що спала міцним сном. І повелів Сокіл-Род побризкати юнака і дівчину Живою Водою та привести їх у Вирій. І зробив так Білобог. І сказав Сокіл юнакові: "Ти є Дажбог, будеш Землю засаджувати лісами та гаями". І сказав Сокіл дівчині: "Ти є Жива. Богиня злаків. Тобто - богиня Життя. Будеш Землю засівати житом-пшеницею". І сказав Сокіл обом, Дажбогові й Живі: "Ви є чоловік і жінка. І зачнете ви рід людський. Вкусіть молодильні яблука і скупайтеся в Живій Воді".

Вкусили Дажбог і Жива молодильні яблука і стали безсмертними. Скупалися вони в Живій Воді і стали вічно молодими. І сказав Сокіл-Род: "Ідіть на Землю і робіть своє". І пішли Дажбог та Жива на Землю, і зачали вони рід людський. Тоді вкрив Дажбог Землю лісами, гаями, байраками. Тоді засіяла Жива Землю житом, пшеницею та всякою пашницею. Але нічого не росло і не родило на Землі без світла й без тепла. В пітьмі бродили люди - Дажбогові діти, й мали вони сконати від голоду й холоду. І запитували вони богів: "Навіщо ви нас на світ народили?"

По думі глибокій мовив Сокіл до Білобогової жони Коляди, що вже важкою ходила: "Ти іди на Землю і там народи Божича-Молоде-Сонце. Коло золотеє спороди! Ти сама знайди місце, де маєш народити його". І пішла Коляда шукати місце, де мала народити людям Сонце. Та почув Чорнобог, що має світло народитися, і послав Мару на Землю, аби вона знайшла Коляду й задушила її - щоби Сонце вмерло в її утробі і ніколи не світило людям, щоби згинули вони в пітьмі від голоду і холоду. Як навіжена, побігла Мара по Землі в пошуках Коляди. І вздріла її, і погналася за нею. Бачить Коляда, що Мара женеться за нею, підхопила важкий живіт обома руками, стала тікати. Та збагнула, що не втекти їй від Мари.

Тоді забігла Коляда за гайок і перетворилася в тварину, яку сама собі придумала: в рогату непримітну Козу. Пробігла повз Козу люта Мара - не звернула уваги на рогату тварину. Далі й далі помчала гидка потвора, і там, де з її очей капав гній на Землю,- виростали бур'яни, колючки, лопухи, будяки. А Коляда тим часом перетворилася у вагітну жінку, зайшла в очерет і в муках неймовірних народила золотоликого Божича-Молоде-Сонце.

І нараз перетворився Світ. Щезла холодна пітьма. Сонячні промені впали на Землю, а люди впали на коліна, вітаючи народження Золотого Кола. Мара в розпуці й страхові шугнула в потойбічну чорну прірву. А Божич здіймався все вище й вище. А з ним здіймалася вгору і Божа благодать - ніжна, прозора, тепла блакить, що йшла від радісних очей Коляди, яка щасливим поглядом проводжала політ свого Сина. ТАК ВІД БЕЗМЕЖНОГО БЛАКИТНОГО ПОГЛЯДУ КОЛЯДИ УТВОРИЛОСЯ СИНЄ НЕБО. А по ньому плив Божич-Молоде-Сонце, щедро розсипаючи теплі промені по Землі. І забуяли гаї і ліси під Сонцем. І ожила всяка пашниця, і налилося житнє колосся добірним зерном. А люди співали хвалу Сонцю. І подивувався сам Творець всього сущого - Род, споглядаючи блакитне небо над Землею. І сказав він: "Се є Новий Світ".


Джерело: http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=41
Категорія: Міфи і легенди | Додав: asket (21.11.2009) | Автор: Сергій Плачинда
Переглядів: 2197 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ