Легенди про нечисть - Міфи і легенди - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Міфи і легенди

Легенди про нечисть
 ПЕРЕВЕРТЕНЬ


З однією жінкою було ось яке привєдєніє. Що пійде в поле жати або брать коноплі да поставить у печі страву, дак хтось повиймає з печі горшки да й повиїдає все чисто. Думала-думала, що б воно таке значило? Ніяк не збагнула. Прийде — двері позамикані, а в хаті тілько й зоставалась, що мала дитинка, може, в півгода, у колисці.

От вона ударилась до знахорки. Сяк-так упросила її, ублагала. Та й приходить. Подивилась, почмихала... сказано,— знахорка: зараз почула щось непевне.

— Іди ж,— каже,— ти в поле, а я тут заховаюсь да й побачимо, що воно таке є?

Пішла жінка в поле, а знахорка притаїлась у куточку да й дивиться. Коли ж дитина скік із колиски! Гляне, аж то вже не дитина, а дід. Сам низенький, а борода оттакелезна! Зараз за вили, цупить із печі горшки, аж крекче, і почав уплітать страву. Як усе впорав, тоді знов став дитиною, да вже не влізе в колиску, а тілько лежить долі да репетує на всю хату. Тоді знахорка за його, поставила на деркач і почала обрубувать деркач під ногами. Воно кричить, а вона рубає; воно кричить, а вона рубає. Далі бачить, що попавсь у добрі руки, зробивсь ізнов дідом да й каже:

— Вже я, бабусю, перекидавсь не раз да й не два: був я спершу рибою, потім ізробивсь птахом, мурашкою, звірюкою, а се ще попро бував буть чоловіком. Так нема лучче, як жить між мурашками, а між людьми — нема гірше!





ВОВКУЛАКИ



Якась зробила, не знати на кілько там літ, зятя вовком. На святий вечір вскочив він до хати, сів на припічку в куті і наставив лапу, де був сук вбитий. Вийняли йому сук і він зробився чоловіком назад. За кару конала теща більше, як півроку. Просила зятя, щоби їй простив, а він повідає:

— Мене добре вовки їли; як мені легко було жити, так би тобі легко було конати.

Не сконала, аж доки зять не простив її.

Питали 'го ся люди за худобу: котре вовк має право взяти. А він повідав, що ярчя, або яловя, котре має бути вовкове, стає в керве.





ВОВКУНИ



Давним-давно жили в селі Ясіню два брати — Іван і Василь. Іван був трохи гордовитий, але зате здібний і працьовитий.

Мама дуже хотіла, щоби і Василь такий був. Пішла до ворожки і просила, щоб вона їй допомогла в цій справі. Розповіла ворожці все і вона їй допомогла, дала зілля.

Напився Василь того зілля і перекинувся у вовка. Блукав цей вовк довго лісами і накінець прийшов ід батьківській хаті. Іван тоді сіно кидав на оборіг. Побачивши перед собою вовка, ударив його вилами так, що вовк умер.

Прощаючись з життям, вовк дуже захотів перекинутися знову у чоловіка. Коли Іван побачив, що то його рідний брат умер, то вбив і себе.

Відтоді і зветься той схил гори Вовкуни.





ДВОДУШНИК



Колись жив на світі чоловік з двома серцями. Й одного разу літнього дня він з дружиною працював біля сіна. Жінка на копиці притоптує, а він подає вилами сіно на копицю. Копицю вже кінчали, він каже до жінки:

— Ти почекай на копиці, а я піду водиці поп'ю.

Пішов чоловік, а замість нього з чагарника вибігає вовк і просто біжить до копиці.

Жінка щосили почала гукати на чоловіка:

— Михайле, швидше ходи сюди, бо до мене іде вовк.

А тим часом вовк прийшов до копиці та почав дряпатися до жінки і досягає її зубами, а вона звідти його вилами по голові.

— Гей, чоловіче, де ти подівся? Не дай мене звірові з'їсти...— гукає на весь голос.— Гей, люде, рятуйте мене...

Люди, як почули крик жінки, збіглись, а вовк втік у кущі. Незабаром і її чоловік вернувся.

— Де ти був, чоловіче? — сердито кричала вона.— Вовк мене мало не з'їв, тільки мого щастя, що сусіди збіглися.

— Дай мені спокій... Голова мене щось дуже розболіла,— від повів їй чоловік.

Він докінчив копицю і сів відпочивати. Жінка приглядалася йому в обличчя й злякалась.

— А чому твоє лице все в синяках?

— Не знаю.

Вона глянула на чоловіка й помітила, що в нього між зубами щось червоніється.

— Ану, відкрий рота,— попросила його жінка.

Він відкрив рота, а жінка витягає з-між зубів червоні нитки й примірює до своєї спідниці, яку вовк зубами пірвав.

— А нитки відки в тебе між зубами появились?

— Знаєш що, жінко, скажу тобі одну таємницю,— каже він.— В мене синяки від твоїх вил, а нитки між зубами з твоєї спідниці.

Вона злякалась і спитала:

— Як це могло статися?

— Іноді на мене прийде такий час, що стаю вовком, а не все чоловіком, бо маю два серця.

— Я би хотіла бачити, як ти перекинешся з чоловіка у вовка.

— Я можу й зараз статись, але ти не смієш кричати на мене, бо тоді зістануся тим аж на три місяці.

— Не буду, не буду,— запевняла його.

Перед жінкою чоловік перекинувся у вовка, а вона зі страху заверещала:

— Гей, вовк, бийте вовка!

І жінка якось втекла від нього, а вовк пішов у ліси.

Ходить він один день і тиждень, ба й місяць, два, три, та якось, утікаючи, пробив собі лапу на сучок й звідти ніяк не міг витягнути.

Тоді приходить він уночі д' кошарі й під колибою пробудив чабана, і перед ним тримає свою лапу з сучком. Чабан прокинувся і злякався, побачивши перед собою звіра, але мовчить — один на одного дивляться. Вовк не твориться, а чабан собі ж дивується, чого вовк свою лапу тримає перед його очима, й запримітив, що з дерева сучок застряг вовкові в лапу. Чабан взяв у руку вовкову лапу й тримає, а другою витягнув сучок і з тим розійшлися.

Зимою, коли в чабана обмаль було що їсти, приходить до нього чоловік з мішком за плечима й каже:

— На тобі, чабане, мішок з борошном.

— А за що мені? — здивувався чабан.

— Лиш ти бери і не питай, за що... Ти мені зробив добро, коли я був у біді, а тепер я тобі допоможу.

— Я не пам'ятаю такого,— мовив чабан.

— А ти забув, як ти витяг мені з лапи сучок, коли я був вовком?





ВОВКУЛАКА

І

Один наймит підгледів раз, що хазяїн перекинувсь через пеньок за гумном, ізробивсь вовкулакою і побіг у ліс. «Постой же,— думає,— перекинусь і я, що з того буде?» Взяв да й перекинувся. Став і він вовкулакою і побіг у ліс.

Довго блукав він по лісу з вовками і їв усяку падаль. Далі стало йому скучно без людей, да вже не знає, як перекинуться в чоловіка. От він прийде до гумна, побачить хазяїна і хоче сказать йому по-людськи, да й завиє по-вовчі. А собаки так і обступлять його. Він, бідолаха, і біжить у ліс. Да вже насилу хазяїн догадавсь, що се не вовк, да взяв і перекинув його навпаки через пеньок. Наймит йому в ноги. А хазяїн подививсь да аж жаль йому стало: худий, як скіпка, а вид увесь подряпаний; то так собаки його погризли.

— Ото ж, небоже,— каже,— не роби, чого не знаєш.



II

їхали два чоловіки да й заночували на полі, у чагарниках. Лягли спать, аж чують — за возом наче що здихає. Спершу їм було страшно, а потім байдуже, да й заснули. Проснулись на другий день, коли ж то вовк, худий, як дошка, тілько кожа да кості. Сіли й поїхали. І вовк за їми йде; далі положив і голову па піл да так жалібно дивиться, що й руки не піднялись ударить його. Кинули йому шматок м'яса — не їсть; кинули хліба — ухопив і помчав у чагарники.

От приїхали в село да й стали розказувать про се чудо. Так один дід і каже:

— То ви не вовка бачили, а то колись у нас незнать-куди дівався парубок да й ходить тепер пригижкуватим вовком. Не займає нічого і живе тілько хлібом, що хто-небудь дасть.



ПЕРЕТВОРЕННЯ В СІРЕН



Пісні не народ складує, а морськії люди. В суботу грає море; на море випливають морськії люди, що половина чоловіка, а половина риби; випливають і співають усяких пісень, а чумаки стоять на березі да й учаться.



МАВЧИН ВЕЛИКДЕНЬ



Ще в давню давнину, за часи наших дідів та прадідів, через передачу від одного до другого, а далі вже й до нас, справлявся й справляється мавчин Великдень. Може, того справді й не було, а все ж таки, як там кажуть, гуло. Святкували його на зелені свята. Старі люди розказували, мавки робляться з нехрещених дітей. Ото як яка мати опороде дитя та згубе його, або втопе, або що друге зро-бе, так то й буде мавка. Через те не можна починати купатися до зелених свят. А як хто не втерпе та піде купатися до зелених свят, то треба йому взяти з собою полиню, держати його в руках та й приказувати: «Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь! Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь!» То тоді купальщику нічого не буде. А як без полиню влізе купатися в річку, то тоді вона вирне з води та й залоскоче. Ото через те на зелені свята носять в руках любисток, канупір, м'яту, як ідуть до церкви або так, як ходять по селу.



ЛІСОВА ПАННА



В Косівщині вірять, що в горах у великих лісах є лісові панни. Вони показуються людям вечером, звичайно лиш таким, що йдуть одиноко лісовою дорогою. Така панна виглядає спереду зовсім як молода панна, дуже хорошої вроди, але ззаду тягнуться за нею кишки. Вони заманюють недосвідчених парубків до себе в глибокий ліс і силують їх, щоб жили з ними. В Довгополі оповідають, що перед кільканадцятьма роками звабила лісова панна з собою одного молодого робітника — італьянця. Пізнім вечором він ішов через верх, а, ввійшовши в ліс, не вернув з нього,— аж за два роки. З ліса він вийшов сивоволосим, згорбленим старцем і оповідав, що лісова панна держала його при собі, але як йому там було, де живе та панна і чому так подався, сього не говорив. Швидко потім він умер.


Джерело: http://hata.profi.co.ua/legendy/
Категорія: Міфи і легенди | Додав: asket (05.12.2009)
Переглядів: 2423 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.0/2
Всього коментарів: 1
1  
Ghgfgdgsfghghrrrssxcy

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ