ГАЙДАМАЦЬКІ - Міфи і легенди - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Міфи і легенди

ГАЙДАМАЦЬКІ
ТРИ КРИНИЦІ ГАЙДАМАЦЬКІ
Колись, рік на 15 тому, ми з Флором та з Оникієм Кириченком, та з Гуголькою були у Ведмедівці на ярмарку. А якийсь чоловік, знать, здалека, побачив нас та й питає:


— Звідкіля ви?

— З Суботова,— кажем.

— А які там у вас три криниці є? Чи далеко, чи близько одна од одної?

— Є,— кажем,— і близько вони, покупі собі.

Се, звісно, річ зайшла про ті криниці, що на Довгалівці, під Греч-ківським садком.

— А не знаєте,— питає ще нас той чоловік,— який там хундамент під якою? Скажіть, то я скажу, під якою поклажа велика є, бо я знаю, що одна криниця з цеглового хундаменту, друга — з чавун ного, а третя — з залізного. От якби знать, під котрою який хундамент, то й я б угадав, під котрою кладь узять.

Видко, плани мав та описи усякі.

— Не знаєм за це нічого,— кажем йому на оце,— бо й ті, що близько їх живуть, не знають, бо скілько не зливають воду, як чис тять, то все вода б'є, а подивиться, то дно піскувате з камінцями усякими.

— Ну, то й годі ж і шукати кладі! — сказав і попрощався з нами. А воно — то й по планах не все по правді виказано, бо то не під нею кладь, то тіко прикмета така, а десь наобіч треба дошукуватись, як на мою думку. Умер уже й той, що й бито його було за поклажу коло трьох криниць. Козаки, за гайдамацтва, було пам'ятного дають молодим хлопцям, щоб не забули, де поклажу показать своїм людям, як виростуть. Та й він хвалився, що знає, що бито, і знає, що бито за поклажу, а де вона — не вкмітував гаразд тоді й забув. Призвуть, було, якого гуляку-хлопця, натіпають і скажуть: «Оце тобі «пам'ятне», щоб не забув, де бито тебе, бо тут є оте-то й оте-то». Либонь, тут і ножі гайдамаки ховали, як святили під Коліївщину.

Та за панщину все позабувалось. І я її літ до десятка робив. Управитель з Одамівки — верстов за десятків до трьох звідси — по воду все посилав. Видко, що вода добра була і є у їх. Ринва там здапна є коло криниць. Річка собі нижче тече, а в криницях вода з гори набирається, і у їх вода вище багато од річки, і не така на смак, як у річці — краща.



Щоб за Хмеля ще були сі криниці — не повинно, бо все чутка йде, що вони настали за Коліївщини. Воно й кладь є, та простий не візьме, а такий, як гайдамака, або хоч із їх роду — такий візьме, такому дадуться узятись, а простому — ні. Дарма, що ото є тепер митців багато копатись коло криниць — намножилось їх.







СОСНА ГАЙДАМАЦЬКА



Вакуленко Йван — Махеєвої жінки дядько рідний — розказував, що Юменів батько-коваленко (як звуть — не знаю, не буду й казати) аж 20 заступів зробив і почав з парубками за шпилем кладі скрізь шукати. І от на пересипі за шпилем, на Генгелевій, де саме сосна росте, вирили гульбище гайдамацьке. А в йому — золотий полумисок, дві серги золоті і перстень золотий, бо й плани так показували, що там гульбище було.


Порались вони довго, а це тіко що почали саме добиратись до кладі,— де не візьмись — пані якась. Видко, до неї чутка дійшла, що суботяни шукають кладі. Поздоровкалась до їх. Пара коней добрих і кучер гарний у неї.

— Боже, поможи! — каже.— Льоху дошукуєтесь? — питає.

— Еге! — одвічають ті.

— От,— каже вона,— найдіть льох гайдамацький, а в йому — діжа-кадка з золотом, що й кіньми в діжі обернутись можна, така завбільш діжа та. От я й прикмету,— каже,— покажу. В оцім дубі, у дуплі,— показала на дуба,— шукайте ружжо.

Стали шукати й знайшли,— вже саме залізо з його, а деревина йому обгнила.

— А шукайте під другим дубом два станки підків кінських. Знайшли. Такі, як полумиски добрі! Мабуть, тіко так пороблені,

а під кіньми й не були, бо де ж таких і коней достати. А може!..

Під гнилою колодою — кістки з купця. З товарами їхали купці з Росії, а гайдамаки й спобігли та одного живого, казала пані, й спалили живцем. Золото забрали, а кістки за прикмету покинули, й ружжо так само. Яка-то тоді воля була гайдамакам: що хотіли, те й робили. Сама пані казала, що вона взята була гайдамаками з Умані ще дівчинкою. Все їм їсти варила.

— Як же знайдете льох, бо він од сих прикмет зараз недалеко є, то в йому — одна діжка з золотом, а друга з горілкою, третя з на мистом. І одежа дорога над горілкою буде в льоху висіть.

— То ви ж знаєте, де й льох саме? — спитали копачі ті в неї.

— Знаю, та не скажу, бо така клятва положена гайдамаками, що як я викажу, то мене так і розірвуть, не при хаті згадуючи.

Вони й замовкли.

Я вже кажу тоді Вакулі:

— А чом же ви не сказали їй (вас же 20 чоловік було): та ми вас, мов, живою од нас не випустимо, як не скажете. А як скажете, та що вже буде з вами, ми за вас постараємось.

— Еге! — бідкувавсь Вакула,— не прийшло нам у голову. І церковцю було б чим старатись, якби знайшли були...


А воно ховали гайдамаки гроші, думали, що вони знову вернуться туди, що їхня таки сила візьме верх. На спомин про гульбище з-за Тясмини гайдамаки й сосну перенесли сюди й посадили, а, може, й се — прикмета, де кладь покладена.


Джерело: http://hata.profi.co.ua/legendy/
Категорія: Міфи і легенди | Додав: asket (05.12.2009)
Переглядів: 882 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ