Чому це сталося? - Голодомор - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Голодомор

Чому це сталося?

Чому це сталося?
Голодомор... Це страшне слово тепер, в еру віртуальної реальності, сприймається трішки блідо, майже без емоцій. Мабуть, то тому, що ми поволі стали забувати наслідки цього величезного лиха, яке відбулося в житті нашого народу.

Це вже, мабуть, відомо, що цей голод охопив переважну етнічно українську територію (я вживаю слово "українську", адже на даний момент саме слово "українці" є самоназвою нашого народу, хоча історична самоназва "руси" чи "русини", але це вже інша тема). І всім треба знати, що у 1931-1933 роках голод охопив територію Подніпров’я, Причорномор’я, великої частини Слобожанщини, тобто більшість території підрадянської України, а у 1935-1937 роках голод охопив українські Кубань і Придоння. Протягом тих голодних років загинуло близько 14 мільйонів етнічних українців, які проживали в тодішньому Радянському Союзі. Сам Сталін у розмові з Черчіллем "хвалився", що на кінець 1933 року померло 10 мільйонів українців. Але, як ви вже знаєте, голод був і пізніше...

Варто також сказати, що радянська "машина" впродовж 20 століття винищила (тут мається на увазі фізичне знищення і частково етнічна асиміляція) близько 50 мільйонів українців! Вдумайтеся в цифри! Це не просто статистика, це наш біль.

Впродовж двадцятого століття нас загинуло більше, ніж є зараз. І загинули переважно найкращі люди: національна інтеліґенція і селянство (головне, оті українські господарі, які століттями годували не тільки Україну, а й чи не всю Европу). Ціла держава пішла в небуття...

Чому це сталося?

Чому голод забрав стільки нашого люду? Невже не могло бути інакше? Якщо бути оптимістами, то могло й бути інакше, та якщо бути реалістами, то ці події уже в минулому і можна тільки проаналізувати обставини смерті такої кількості нашого народу.

Наш народ має цікавий менталітет, який в останні століття нашого існування формувався переважно в умовах неволі і перманентної боротьби за нашу свободу. Ці обставини зумовили те, що в однієї частини нашого народу сформувалося гіпертрофоване почуття любові до всього свого, а в іншої частини, більшої – почуття меншовартості. Саме така розбіжність і навіть переплетення цих різних суспільних течій виливалися то у реваншистські настрої, то у рабське поклоніння завойовникам. Свободу, яку ми досягали, ми ж таки не вміли цінувати і втрачали її майже одразу. Мабуть, це тому, що українці є великими мрійниками і романтиками, ейфорія свободи перетворюється на страшну хворобу, яка проходить лиш тоді, коли ми знов опиняємося під чужим чоботом і отримуємо новий стимул до нової боротьби.

В останні два століття у нас не було своїх великих провідників. Уся наша верхівка або була знищена, або колабораціонувала із завойовниками. Наша політика, наша релігія і наша територія належали не нам. Отож:

Наша територія. На момент голоду вона була поділена між Радянським Союзом (Росією), Річчю Посполитою (Польщею), Чехословаччиною, Румунією. Більшість території контролювала саме Росія. Саме на цій підросійській, етнічно українській території і відбувся голод. Сам фактор приналежності цих країв до Радянського Союзу і зумовлює фактори наступні.

Наша політика. Її практично не було. Протягом багатьох століть Росія і всі держави, столицею яких була Москва (Російська імперія, Радянський Союз), спричинили до того, що політичної еліти на підросійських етнічно українських землях практично не було. Москва завжди провадила політику винищення нашої державницької верхівки, або ж її асиміляції, що рівне знищенню. Беручи до уваги 20 століття, то після поразки Української Народної Республіки і після жорстокої реакції на українізацію, навіть українських за суттю комуністів не залишилося (так званих націонал-комуністів). Наше селянство в такій ситуації стало сиротою, політичною сиротою. Не маючи захисників проти комуністичної машини, селяни, можна сказати, були приречені.

 

Наша релігія. Зовсім практично не наша релігія. Практично, адже наші предки у християнство внесли багато „язичницьких" елементів. Але основної суті християнства, на жаль, не поміняли. А та суть в тім, що людина – то раб бога, доля людини прямо залежить від волі бога і людина в тім нічого не зарадить. Ця релігія вбивала і вбиває нашу національну душу, яка завжди була свободолюбною. Про українців ще з давніх часів говорили, що ми не терпимо неволі. Що ж сталося за останнє тисячоліття? Відповідь проста – ми поміняли релігію, а, отже, і світогляд, ми зрадили самим собі... Ця релігія проголошує, що всяка влада від бога, тому всякий християнин з покорою має приймати завойовника. Невже це правильно?.. Виходить, цю релігію придумали сильні для того, аби спочатку поневолити собі інших (слабших) духовно, а потім фізично, майже не докладаючи ніяких зусиль. Невже така релігія потрібна українцям?..

Саме попи вмовили козаків у 1775 році не піднімати зброї проти своїх „братів-християн" (московського війська), а потім ті „брати-християни" вирізали тих, хто повірив попам (значну частину січовиків)... А потім наші селяни вірили тим попам, що не треба повставати, робити свій, праведний, суд тут, на цьому білому світі, адже бог буде робити свій суд колись, у далекому майбутньому. Саме церква приспала українців. Особливо, беручи до уваги той факт, що на теренах підросійської України, церква була підпорядкована державі, тобто Росії, завжди налаштованій вороже проти нашого народу. Селяни за менталітетом люди добрі і навіть наївні. У селі не раз можна почути: "Бог добрий – Бог дасть". Я не сумніваюся, що і тому сімдесят років селяни в це вірили. Це дало їм непотрібну і шкідливу в той момент надію, що усе буде добре, їхній бог їх захистить. А так не сталося...

То був страшний час, коли вмирали практично невинні люди, коли валилися церкви, коли зло витало над цим білим світом. І не дивно, що в більшості тих, хто вижив можна зустріти скептичне ставлення до релігії. Тоді здавалось, що бог покинув напризволяще своїх вірних, покинув їх на жахливі муки і вірну смерть. Була тільки надія, що аж на "тому" світі кожен отримає за принципом "хто терпен, той спасен". Звичайно, зараз ніхто не може сказати, куди пішли душі тих мучеників, та залишається фактом, що після того зла, яке відбулося на території України, мораль населення наших територій сильно впала. Християнство для світу позитивне тільки в тому відношенні, що несе певні ідеали і принципи людяності. Але більшість догм цієї наднаціональної релігії спрямована на виховання покори обставинам.

В українців є така приказка: "Людина сама собі кує своє щастя". Ця приказка, мабуть, виникла в часи появи ковальства, в часи, коли практично кожна нація мала свою релігію. У тих кількох глибокий зміст національного буття українців. І навіщо нам було теє змінювати?!

Вважаю, причини Голодомору не тільки зовнішні, а й внутрішні. І у цій внутрішній ситуації треба щось змінювати...

Це нам під силу!

Категорія: Голодомор | Додав: Сірко (21.11.2009)
Переглядів: 716 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ