| Головна » Статті » Етнорегіони » Покуття |
Покуття
| Уперше Покуття згадується в листі молдавських бояр до польського короля від 1395 р. Цю назву вживає у своїй науковій праці польський історик XV ст. Ян Длугош. Петро Могила, описуючи в 1644 р. скит Манявський, зазначає, що він розташований на Покутті. Богдан Хмельницький у виступі на Чигиринській Раді старшин 1657 р. сказав: «Господь відає, чия та недоля, що не судилося мені скінчити цю війну так, як того бажав, тобто раз на віки вічні затвердити самостійність і вільність вашу, а по-друге, визволити Волинь, Покуття, Поділля і Полісся...» У «Щоденнику подорожі по Польщі в роках 1670-1672» Ульріха фон Вердума вперше схематично окреслено межі Покуття. Воно лежить, згідно з його свідченням, між Дністром і Угорськими горами. Територіальні межі Покуття протягом віків визначалися по-різному. В ХVІІ-ХVIII ст. більшість дослідників «розміщували» його між Дністром, Черемошем і Карпатськими горами. З середини XIX ст., у зв'язку з докладнішим вивченням Гуцульщини, Покуттям називали лише рівнинну частину даної території. Тепер межі цієї етнографічної зони окреслюються чітко: до неї входять Тлумацький, Городенківський, Снятинський, Коломийський та північно-східні частини Надвірнянського і Косівського районів Івано-Франківської обл. Ця давня назва зустрічається також у джерелах XIV ст. як визначення адміністративно-територіальної одиниці. На карті України Боплана з 1650 р. ця територія значиться як «Ukraine pars quae Pocutia vulgo dieitur» — частина України, яку народ називає Покуття. Походження назви має різне тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова кут — як найменування землі «в кутах», утворюваних крутими згинами рік (у даному випадку Дністра, Прута і Черемоша з притоками) — подібно до назв Поділля, Пониззя (від діл, низ), Полісся (від ліс). Визначення території з цією назвою у різних джерелах і авторів неоднакове. Але завжди назва Покуття стосується південно-східної частини теперішньої Івано-Франківської області, його північною межею вважається Дністер, південно-східною — кордон з Буковиною. Певні розходження стосуються лише окреслення південної і західної меж. Із врахуванням даних мовознавства й етнографії утвердилося окреслення покутського ареалу рівнинною територією правобережжя середнього Придністров'я до річок Бистриця і Бистриця-Солотвинська на північному заході та суміжної з етнографічною Гуцульщиною на південному заході. Це сучасні Городенківський, Коломийський, Снятинський, Тлумацький, північно-східна смуга Богородчанського, Надвірнянського, Косівського районів Івано-Франківської області. В минулому Покутська земля входила до складу Київсько-Руської держави, Галицько-Волинського князівства. Як окраїнна провінція вона зазнавала частих нападів різних завойовників, кілька разів була поневолена угорськими феодалами, а з 1387 р.— шляхетською Польщею. її жителі брали активну участь у національно-визвольній боротьбі українського народу, опришківському русі. Наприкінці XV ст. з Покуттям пов'язане велике народне повстання під проводом Мухи. У 1772 — 1918 рр. Покуття входило до Австрійської (з 1867 р.— Австро-Угорської) монархії. Поряд з історико-географічними особливостями територіально порівняно невеликий покутський край вирізняєтся і як своєрідний локальний етнографічний район України. Його етнографічна специфіка виражена передусім багатьма характерними елементами різних ділянок побуту і традиційної культури, що особливо примітні порівняно з етнографією суміжних Поділля (на півночі) і Гуцульщини (на південному заході), Буковини (на південному сході). Це не тільки цікаві риси етнографічної перехідності прикордонних зон, а й самобутні етнокультурні реалії, які простежуються в традиційному покутському будівництві, народному одязі з особливо багатим розмаїттям головних жіночих уборів, орнаментиці й колориті вишивки, у багатьох звичаях, обрядах, словесному й музичному фольклорі, танцях, місцевих ремеслах і промислах. За багатьма показниками галицько-покутський етнографічний ареал продовжується на сході і на суміжну Буковину. Ця спільність є і в народній мові (покутсько-буковинському говорі). Отже, назва покутяни, вживана сусідами і самими жителями цього краю, не тільки похідна від історико-географічного чи адміністративного поняття, а й має етнографічний смисл, виступає як найменування одного з локальних етнографічних підрозділів українського народу. джерело матеріалу: навчальний посібник "Етнографія України" С. А. Макарчук; Данилюк Архип "Шляхами України". Етнографічний нарис. — Львів: Світ, 2003. — 256 с, іл. статус матеріалу: повністю готовий встановлено: 25 грудня 2005 року останнє поновлення: 04 травня 2007 року Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/pokuttia.html  | |
| Переглядів: 2137 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
Категорії розділу
| Гуцульщина [16] |
| Бойківщина [4] |
| Лемківщина [2] |
| Закарпатська низовина [2] |
| Покуття [2] |
| Буковина [2] |
Наше опитування
Статистика
