Лемківщина - Лемківщина - Етнорегіони - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Етнорегіони » Лемківщина

Лемківщина
Лемківщина — найдалі висунутий на захід край української землі. Займає західну частину Карпат по обох схилах так званих Низьких Бескидів. Карпатський вододільний хребет поділяє Лемківщину на південну (закарпатську) і північну (прикарпатську). Східною межею південної частини вважається р. Уж. Дехто цю межу пересуває далі на схід до р. Боржава — на тій підставі, що населення цієї території називають лемаками або лемками. Західною межею південної частини є р. Попрад. Північна частина простягається від Сяну на сході до Попраду з Дунайцем на заході. З усієї цієї території лише частина південно-східної етнографічної Лемківщини належить сьогодні до України (частина Великоберезнянського і Перечинського районів Закарпатської області). Основна ж частина — вся північна Лемківщина — належить до Польщі, а південно-східна — Пряшівщина — до Словаччини.

Назва лемки зустрічається в джерелах з XVI ст. Як вважає частина дослідників, вона надана сусідами лемків від поширеної у народній мові останніх діалектної частки лем (у значенні тільки, лише). Давніми предками лемків, як і бойків, вважається слов'янське плем'я білі хорвати, котре проживало в Карпатах і Прикарпатті. У княжі часи Лемківщина належала до Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського князівств (північна частина). Згодом цей край захоплювали і ділили між собою різні іноземні поневолювачі. Та найтрагічніше сталося вже у наш час, коли після другої світової війни внаслідок злочинного зговору між урядами Польщі і Радянського Союзу корінне населення північної Лемківщини було вирване з прадідної землі і насильно депортоване у північно-західні воєводства Польщі та в Радянську Україну.

Але при всій винятковій складності історичної долі, багатовікових асиміляційних потугах сусідів, які, до речі, продовжуються й досі, лемки стійко захищали і захищають свою самобутність, поряд з етнографічною самоназвою неодмінно вживають етнонім русини, в новіший час — українці, яким підкреслюють історичну приналежність до східнослов'янської спільності й органічну етнокультурну єдність з українським народом. Основними опорами у збереженні себе як етнографічної групи українського народу були народна мова лемків — один із діалектних підрозділів української мови, традиційна побутова культура і релігія.

Територія розселення лемків — Низькі Бескиди — сприятливіша, ніж у східних сусідів — бойків, для хліборобства. Воно вважалося основним на Лемківщині і щодо структури, асортименту культур, традиційної агротехніки, знарядь тощо мало чимало спільного з бойківським рільництвом. У скотарстві також переважала велика рогата худоба, але лемки більшою мірою, ніж бойки, займалися випасом овець. Були поширені різні домашні промисли: обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво, гончарство, виготовлення дерев'яного посуду тощо. Малоземеллям зумовлювалися в минулому виходи на заробітки і численна еміграція лемків за океан.

Для поселень лемків характерна скупченість у долинах рік і річок та здебільшого одновулична забудова. Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об'єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола — «боїще»). Рідше зустрічався селянський двір кількабудинковий. До середини XX ст. в архітектурі й інтер'єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-по-лиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками («жупами»).

Народне вбрання відзначалося простотою і локальними своєрідностями в різних частинах і місцевостях Лемківщини.

Спільним для нього є те, що воно виготовлялось здебільшого з матеріалів домашнього виробу. Характерні компоненти традиційного одягу лемків: коротка безуставкова жіноча сорочка («чахлик»), чоловіча з розрізом на плечах («опліча»), спідниці («фартухи») — для дівчат з кольорової тканини, для старших жінок — з чорної, запаски в дрібні зборки («збиранки»), вузькі чоловічі штани, синя камізелька («катанка», сердаки з білої вовни («гуня»), коричнева сукняна куртка — «гунька», довга прямоспинна чуга («чуганя») з великим коміром, оздобленим довгими китицями («свічками»). Взуттям служили шкіряні постоли («кербці») або чоботи.

Своєрідні риси притаманні традиціям сімейного і громадського побуту лемків, їх звичаям, обрядам, повір'ям, багатому і мелодійному пісенному фольклору, легендам, переказам, народній музиці, ужитковому декоративному мистецтву тощо.

джерело матеріалу: навчальний посібник "Етнографія України" С. А. Макарчук
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 25 грудня 2005 року


Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/lemky.html
Категорія: Лемківщина | Додав: asket (05.01.2010)
Переглядів: 973 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ