| Головна » Статті » Етнорегіони » Гуцульщина |
СВАТАННЯ Й ВЕСІЛЛЯ
| Сватане відбувається здебільшого в час різдвяних свят або в м'ясницю, рідше восени. Хлопець, який бажає одружитися, обравши собі двох сватів з-посеред своїх родичів або друзів, іде ввечері в хату обраниці. «Добрий вечір, — звучить вітання прибулих. — Бог зайшов до цеї хати і ми з ним; є у вас дівка на виданні?» Як тільки батько дівчини відповість на запитання «так», свати кажуть знову: «Гаразд, ми прийшли, щоб з Божою поміччю з'єднати дітей!». Тоді хлопець ставить на стіл повну пляшку горілки, наливає повну чарчину і випиває за здоров'я дівчини. Якщо вона потім візьме знову наповнену чарку і вип'є горілку, то це значить, що сватання прийнято. Далі воно скріплюється поцілунками і не потрібно, щоб спершу відбулися формальні заручини. Якщо, навпаки, дівчина подає келихдалі, не спорожнивши його, або ставить на стіл, то свати забирають свою пляшку і йдуть в іншу хату шукати свого щастя. Здебільшого обидві сторони, які вступають у шлюб, походять з тієї ж місцевості. Про посаг {вино, зміни) дівчини переговори ведуться у той же вечір сватання. Воно складається, як правило, з двох чи трьох повних наборів убрання, грубих килимів з овечої вовни, білизни, корів і овець. Земельні ділянки дівчина отримує переважно тільки тоді, коли в неї немає братів. За звичаєм одружуються спочатку старші діти, проте буває, що погоджуються на одруження молодших дітей перед старшими. Не бракує впливу батьків на вибір їхніх Дітей, але в горах він не такий значний, яку русинів з передгір'я. День вінчання остаточно визначається тоді, коли молоді люди витримали у священика іспит з молитов. Відвідини церкви з метою складання цього іспиту народ називає на отченаші, себто (відвідини) заради отченаша. Весілє відбувається зазвичай у січні або в лютому, так що в більшості випадків між сватанням та одруженням проходить лише кілька тижнів. Вже з цієї причини рідко трапляється, щоб укладені обітниці розривалися. Якщо ж таке трапляється, у випадку, коли одна сторона закидає іншій аморальні вчинки, то відступаюча сторона мусить відшкодувати другій зроблені до того часу видатки. Тут же після сватання дотуються до весілля. Хати прибираються й відмиваються, ставляться напоготові запаси страв і напоїв. Цього потрібно немало, адже число гостей здебільшого велике, а весілля триває три-чотири дні. Але й гості приносять продукти харчування з собою. Напередодні вінчання збираються в обох хатах гості, які були запрошені урочисто нареченим (кнєзь, себто князь) і нареченою (кнегиня, себто княгиня) раніше або й у той же день. З цією метою наречений і наречена, перший у супроводі одного або двох друж-бів, остання з кількома дружками, ідуть окремо в різні хати і дружба або дружка промовляють такі слова: «Просили вас тато і мама нареченого (нареченої), потім наречений (наречена) і я прошу вас, щоб ви були такі добрі прийти на весілля». У цьому запрошувальному ходінні обидва походи супроводжуються кількома музикантами; лунають також пістолетні постріли. Але коли в обох хатах гості вже зібралися, на знак свята ставлять на столи ялинки, прикрашені різноколірною шерстю, і запановує радісне розважання за святковою учтою; впродовж всієї ночі танцюють і грають. Коли вже світає, зшивають вінок для молодої з листя барвінку {вінчик), прикрашений золотими блискітками й монетами, прикріпляють до вінка також часник, як запобіжний засіб проти всього злого. За цією роботою в деяких місцевостях співають належну пісню; для всіх інших етапів весілля, на відміну від звичаю у русинів з передгір'я, немає ніяких особливих пісень; переважно кожен співає, що йому заманеться. Як тільки вінок виготовлений, кладуть його дівчині на голову, супроводжуючи дійство висловами благословення; а голку, яку використовували при роботі, залишають застромленою в листках. Після цього молода проходить з дружками тричі довкола стола і стає потім на коліна перед батьками, щоб подякувати їм за проявлені добродіяння і отримати від них благословення. Те ж саме відбувається у домі молодого; для нього теж зшивають вінок і урочисто прикріплюють до його шапки. К рім цих вінків, молодий з молодою несуть на лівих руках великі, виготовлені з твердо висушеного сиру, кільця (колач); голова молодої подекуди обв'язується від підборіддя до маківки хустиною, а на плечі накидають дві або лише одну хустину. Поверх звичайного святковогоубрання молодята одягають потім ще й довгі плащі (манта, ґуґля), де-не-де прийнято, щоб молода замість запасок, що заступають спідницю, одягала справжню спідницю із синього сукна, прикрашену на нижній облямівці золотими обшивками; поверх неї вона носить тоді ще й передню запаску. Усі гості теж святково одягнені, дружби й дружки прикрашені квітами. Вінчання проводиться у деяких околицях тільки в четвер або в неділю, бо вважається, що тільки ці дні приносять щастя, причому завжди перед обідом. У домовлену годину молодий і молода вирушають з їх батьківських хат верхи на конях у супроводі показного почету, щоб податися до церкви. Перш ніж вони покинуть обійстя, батьки обсіюють їх пшеницею. До почету молодого й молодої належать, крім інших гостей, вінчальний батько і вінчальна матка, обрані рідними батьками. Молодого супроводжують ним самим вибрані дружби, а молоду — нею ж підібрані дружки. Попереду походу несуться ялинки, прикрашені різнобарвною шерстю. Перед церквою обидва гурти зустрічаються, і тепер у ній відбуваються через обмін обручками формальні заручини, засловліне, і одразу після цього здійснюється вінченє. Як тільки молодята вийшли з церкви, молодий тричі погладжує молоду батогом, на знак, що він став тепер ЇЇ господарем. Молодого й молоду підсаджують знову на їхніх коней. Гримлять постріли з пістолів і всі їдуть вскач до хати молодої. Одначе на якомусь відрізку дороги похід молодого відстає, між тим, як молода з її почетом поспішає вперед. Перед хатою її знімають з коня разом із сідлом і біля дверей її зустрічає мати з благословляючими висловами. Після цього всі направляються до світлиці, і тут її свідки водять знову молоду тричі довкола стола. Потім вона сідає на призначене їй почесне місце; при цьому вона непомітно підставляє стільки пальців руки під себе, скільки років вона бажає ще залишитися бездітною. Свідок підходить потім знову до молодої і тричі розмахує півколом перед її обличчям калачем; потім підносить його навпроти сонця і питає молоду: «Що ти бачиш?». Вона відповідає: «Я бачу дивовижно гарний світ, але у Бога — найкраще». Тим часом молодий зі своїми супровідниками заїхав у двір. Він пересилає молодій дружбою кільце з сиру, котре він ніс на руці під час вінчання, а вона відсилає йому своє. У деяких місцевостях молодята обдаровують одне одного за цієї нагоди повною мискою кукурудзяних зерен. У двір виходить господиня дому, тричі обходить довкола молодого і його супроводу й обкидає їх пшеницею. Відтак вона пальцем обмазує рот молодого медом; між тим свідок підходить з його калачем, розмахує ним і ставить те ж саме запитання, що ставив перед тим молодій. Молодого так само знімають з коня разом із сідлом і проводять у хату, після того, як батьки молодої пов'язали його юним супровідникам (боєрі, себто воїни, знатні) через плечі барвисті хустки. Тут він виявляє, що його місце біля молодої зайняте братом або якимось родичем молодої. Тепер починається торг за молоду. «Скільки ти просиш за місце?» — починає молодий. «Триста Гульденів», — отримує він навмання сказане у відповідь. «Це забагато», — заперечує молодий, і починається торгування, поки молодий не придбає молоду і місце біля неї за малий грошовий внесок або за топірець і не прожене батогом супротивника до дверей; тепер і молодій знову припадають три Удари. Без згаданого подарунку родичеві той міг би відмовити у виданні молодої; зате подарунки молодого для молодої та її матері є тільки добровільними; вони складаються із взуття і хусток. Прийнято давати й інші подарунки, проте ніколи молодий не отримує подарунка від молодої або її сім'ї. Зате молоду пару часто обдаровують вінчальні батько й матка худобою та вбранням. А весільні гості приносять із собою калачі, плоди або хустки для молодої; прийнято також грошові подарунки. Протягом святкового обіду, який подається тепер, мала дівчинка тримає за спиною молодят запалену свічку. Вона називається сьвітеука, це значить — носителька світла, і вона отримує за свою службу рушник і калач. Після веселого розважання молодий подає, нарешті, знак до від'їзду. Молодята і їх супутники знову сідають на коней і разом їдуть до хати батьків молодого. Ті урочисто благословляють їх і обсипають пшеницею, всі заходять до хати і розважаються тут до пізньої ночі. Після цього свідки і дружби проводжають молоду пару до спальні. Тут один дружба знімає насамперед молодій, потім і молодому, взуття, після чого гості відходять. Вранці молоду пару розбуджує матка, а молода, як тільки вона одяглася, покриває голову хусткою на знак, що вона вже жінка. Одруження залишається дійсним, навіть якщо гуцул виявив, що його молода вже не дівчина. На третій день весілля святкується пропій. Молоду пару відвідують тільки батьки молодої, причому тут не повинно бути нестачі в напоях. Вісім днів після шлюбу відбувається, нарешті, відвод, введення молодої пари до церкви, та зміни, тобто видача посагу. У цей день молодята відвідують батьків молодої і забирають там придане. У деяких місцевостях ця передача відбувається у наступний день після пропою. Отже, на четвертий день весілля. Треба зауважити, що й передача подарунків з боку свідків відбувається не в день весілля, а пізніше, як це було зазначено щодо подарунків хресних батьків. Молоде подружжя передає вінчальним батькам чотири калачі та отримує взамін подарунки. Втім, це свято називається так само колачини. Як встановлення згаданих ялинок на столах означає початок весілля, так і їх зняття означає закінчення весільного свята. Треба відзначити, що кільця із сиру, що їх несли при вінчанні молодята, часто зберігаються довгі роки на згадку про цю подію. Насамкінець треба ще зауважити, що старі парубки в гуцулів не є рідкістю. Втім, вони ведуть упорядковане домашнє господарство і доручають порядкування у ньому найнятій господині, яка виконує всі обов'язки жінки. Бувають і старі незаміжні гуцулки, як вже було згадано. Особи, які живуть у незареєстрованому шлюбі, присягають один одному на вірність і покірливість при грудці солі і двох запалених воскових свічках. джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с статус матеріалу: повністю готовий встановлено: 22 вересня 2007 року Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/gutsuly.html#Сватання й весілля...  | |
| Переглядів: 2259 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
Категорії розділу
| Гуцульщина [16] |
| Бойківщина [4] |
| Лемківщина [2] |
| Закарпатська низовина [2] |
| Покуття [2] |
| Буковина [2] |
Наше опитування
Статистика
