ГУЦУЛЬСЬКЕ ДЕКОРАТИВНЕ I ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО - Гуцульщина - Етнорегіони - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Етнорегіони » Гуцульщина

ГУЦУЛЬСЬКЕ ДЕКОРАТИВНЕ I ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО
Дивовижнiстю вiдзначається гуцульське декоративно-ужиткове мистецтво. Якi причини привели до його блискучого розвитку в другiй половинi XIX-на початку XX столiття? Це пояснюється рядом об'єктивних факторiв. В гiрських околицях не родить хлiб, зате ця територiя багата на дерево, вовну, полотно i гуцул, щоб утримати свою сiм'ю, починає розвивати домашнi промисли. З метою кращої реалiзацiї домашнiх виробiв на торгах i ярмарках гуцульських сiл, гуцули постiйно працювали над удосконаленням своїх виробiв з дерева, вовни, глини. Гуцулам притаманний талант прикрашати свої домашнi вироби, початок якого сягає давнiх часiв.

З другої половини XIX ст. у зв'язку з розвитком фабрично-заводського виробництва багатьох предметiв домашнього вжитку та сiльськогосподарського реманенту виготовлення виробiв самими селянами скорочується. Разом з тим звужується сфера застосування рiзьблення по дереву, особливо на Гуцульщинi. Наприкiнцi XIX ст. поширюється виготовлення на продаж дрiбних виробiв з дерева, у яких важливе було не вжиткове значення, а декоративне, художнє. Гуцульська рiзьблена орнаментика в цей час поєднюється з iнкрустацiєю i має переважно геометричний плоский характер; якщо в рисунках виробiв i спостерiгаються елементи рослинного орнаменту, то вони настiльки геометризованi, що втрачають вигляд рослини95.

Внаслiдок таких умов з'являються в дослiджуваний перiод талановитi народнi майстри з рiзьблення дерева, обробки металу, шкiри, вовни i глини. Сьогоднi, оглядаючи цi вироби декоративно-ужиткового мистецтва, як експонати, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, Львiвському музеї етнографiї i художнiх промислiв, iнших музеях, дивуєшся, як пiд руками гуцульських рiзьбярiв, гончарiв, мосяжникiв, ткачiв, вишивальниць народжувались тi самобутнi мистецькi твори, художня цiннiсть яких широко вiдома в свiтi. Творцi прекрасного ужиткового i декоративного мистецтва вiками знаходились в полонi темряви i злиднiв, терпiли поневолення i жорстоку експлуатацiю. Та наперекiр злидням гуцули творили своє яскраве, глибоко хвилююче, сповнене оптимiзму, зачароване мистецтво96.

Художнi дерев'янi вироби ” один з найдавнiших видiв мистецтва Гуцульщини, яку по праву називають колискою рiзьблення. Початок йому дала родина Шкрiблякiв з села Яворова, а точнiше першим талановитим рiзьбярем став Юрiй Шкрiбляк (1822-2882), якого з любов'ю називали односельчани Топориком97. Вiн не мав багато грунту, а тому мусiв жити з промислу, якого навчився у батька, але перевершив його мистецькою досконалiстю. Свої вироби ” миски, особливо рахви i баклаги, цукерницi, пляшки, декоративнi тарелi, барильця, скриньки, топiрцi оригiнальнi за формою прикрашав орнаментальними мотивами (iнодi iнрустованi металом i баранячим рогом)98.

Його мистецтво продовжили сини Василь(1856-1926), Микола (1858-1920) i Федiр (1859-1942), якi оздоблювали свої твори плоским рiзьбленням та iнкрустацiєю металом, бiсером, рiзнокольоровим деревом. Художня творчiсть Шкрiблякiв була такою багатогранною, що серед їх творiв не можна знайти однакових нi за формою, нi за способом художнього оздоблення99.

Майже одночасно з Шкрiбляками прославилися Яворiвськi рiзьбярi Петро (1868-1928) та Юрiй Гондураки, якi виготовляли декоративнi тарiлки, скриньки, та iншi вироби, оздоблювали їх рiзьбленням на глибокому цьокованому тлi i зрiдка iнкрустували дерево бiсером та металом. А в селi Бiлоберiзка майстерно рiзьбив iнший майстер ” Семен Тинкалюк (1844-1944).

На мистецьких традицiях династiї Шкрiблякiв розвивали своє мистецтво наступнi поколiння талановитих рiзьбярiв. Вони збагачували народний орнамент новими елементами та композицiями, впроваджуючи новi прийоми художньої обробки дерева, все частiше застосовували рiзноманiтну iнкрустацiю. Це були Iван (1867-1936) i Василь (1881-1841) Якиб'юки з Криворiвнi та Микола Медвiдчук (1880-1940) з села Снiдавки на Косiвщинi100.

Вiдомим рiзьбярем на Гуцульщинi був Iван Семенюк (1867-1950) з села Печенiжина, один з органiзаторiв Школи дерев'яного промислу в Коломиї. Вiдомi його вироби (скриньки, тацi) прикрашенi плоским рiзьбленням та iнкрустацiєю деревом i бiсером. Вони неодноразово експонувались на виставках у Львовi, Коломиї (1912), Стрию (1909)101.

Вiдомим майстром рiзьблення, випалювання й iнкрустацiї на деревi, карбування на металi був Василь Девдюк, що перейняв це ужиткове мистецтво у свого батька. Вiн виготовляв предмети домашнього вжитку, меблi, портрети, рами, декоративнi прикраси для iнтер'єрiв (скриньки, фруктовицi, полицi, сувенiри i т. д.)102.

На початку XX ст. були вiдомими iншi гуцульськi рiзьбярi, такi як Василь Турчиняк (1864-1939), талановитий будiвничий i майстер рiзьблення по дереву I. Г. Дудчак (1884-1957), який прикрашав свої роботи рiзьбленням та iнкрустацiєю з кольорового дерева й металевих цвяшкiв, та багато iнших.

Не можна не згадати, що на Гуцульщинi здавна славилися не лише вiдомi бондарi, теслi, але й такi майстри, якi чудово рiзьбили для домашнього i культового вжитку дерев'янi вироби. В основнiй масi їх прiзвища не дiйшли до нашого часу. Взяти хоча би царськi врата iз церкви села Космач Богородчанського району, якi експонуються сьогоднi в iсторико-архiтектурному музеї села Маняви. Вони талановито виконанi народним рiзьбярем з села Росiльної. Про це свiдчить напис на вратах такого змiсту: оРукодiятель Мiхал Писарчук Росулнянсзький 1855 годап.

Художня обробка металу на Гуцульщинi, яка бере свiй початок з давнiх часiв, особливого розвитку досягла в другiй половинi XIX-на початку XX ст. Народнi майстри-мосяжники з поколiння в поколiння створювали рiзноманiтнi металевi вироби ” речi хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталi кiнської збруї, зброю. Матерiалом служили мiдь, латунь ” сплав мiдi i цинку, олово, а пiзнiше використовували бакунт ” сплав мiдi i срiбла. Цi метали легко пiддаються холоднiй обробцi103.

Центром цього виду народного мистецтва були околицi Жаб'я, Косова, Вижницi, Путилова. Найбiльше майстрiв дали села Брустурiв, Яворiв, Рiчка, Ворохта, Бiлоберiзка, Довгопiлля, Красноiлiв, Жаб'є, Космач104. Декоративними прикрасами вiдзначаються топiрцi, келефи вiдомого майстра гуцульської зброї Юрiя Мiтчука (1851-1947) з села Криворiвнi. В музеях iз захопленням оглядаємо сьогоднi рiзноманiтнi прикраси чоловiчого i жiночого одягу (застiбки для намиста, чепраги, пряжки для поясiв, жiночi нашийнi прикраси ” згарди, перенi, ланцюжки-ретазi, та iншi вироби, зробленi з латунi, бакунту, срiбла; металевi побутово-господарськi вироби: гольник, кресала, лускорiхи та iн.). У виготовленнi гуцульських металевих люльок прославилися майстри: Лукин Дутчак (кiнець XVIII-поч. XIX ст.) з села Брустурова, Никифор Ребенчук (1876-1949) з села Яворова, Василь Самокiщук з села Соколiвки, Федiр Харiнчук (1872-1940), Дмитро Харiнчук, Iван Миронюк (1880-1957) з села Красноiлова105.

Художнiми виробами з металу прославилися на Буковинськiй Гуцульщинi рiд Федюкiв з с. Дихтинця, зокрема, Федiр та його син Василь, В. Курилюк та iн. Серед виробiв I. Федюка, як майстра по художньому металу, заслуговують на увагу топiрцi, защiпки до кожухiв, кiльця, обручки, люльки, сережки, лускорiхи, прикраси до вiнчального вiнка, намиста з монет, рукоятки до пiстолiв, стремена106.

Серед експонатiв Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини привертає увагу глядачiв медальйон iз зображенням Богдана Хмельницького iз написом: оГетьман Зиновiй-Богданп, виконаний невiдомим гуцульським майстром-мосяжником з нагоди 250-рiччя визвольної вiйни 1648-1654 рр. (1898) з села Голови або Жаб'є107.

Художня обробка шкiри на Гуцульщинi, з якої виготовляли постоли, багато оздобленi постоли, чоловiчi торбинки-тобiвки, пояси, череси, також вiдзначалась високим рiвнем мистецтва. Талановитим майстром був Федiр Якиб'юк (1879-1967) з села Снiдавки на Косiвщинi, а пояси майстерно виконували Iлько Кiщук (1874-1945) з села Рiчки, Микола Медвiдчук (1880-1946) з села Снiдавки, Лукин Миклащук (1911-1960) з села Брустурова та iн.108

Найстарiшим видом народних промислiв на Гуцульщинi було гончарство. Воно бере свiй початок вiд часу заселення краю. Поступово майстри-гуцули удосконалювали свої керамiчнi вироби, серед яких найбiльш поширеним було виробництво вжиткового посуду ” мисок, тарiлок, горщикiв, збанкiв, свiчникiв, а також кахлiв для облицювання печей.

Якщо ранiше гончарнi вироби були бiльш простими, то в XIX ст. вони органiчно поєднювалися з декоративнiстю, яка, в першу чергу ,залежала вiд матерiалу i технiки виконання. Орнамент гуцульської керамiки в основному складався з рослинних i анiмалiстичних мотивiв, часто зустрiчаються стилiзованi людськi фiгури та жанровi сцени.

З тих експонатiв, якi дiйшли до нашого часу, вiдомо, що Коломия славилася здавна гончарним мистецтвом. Для неї характернi стилiзованi рослиннi та геометричнi мотиви ” листочки, галузки, кранки, кривулi, коловi та спiральнi лiнiї, розписанi зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясному фонi109.

З розвитком капiталiзму кустарне виробництво витiсняється виробництвом керамiки на промисловiй основi. Для вiдновлення дальшого розвитку традицiй народного гончарства в багатьох мiстах України створювалися гончарнi школи, серед яких певну роль вiдiграла Коломийська гончарна школа (1876-1914), яка працювала на бiзi творчої спадщини народних майстрiв керамiки110.

На Гуцульщинi виробництво керамiки пов'язане з мiсцевостями Косiв, Кути, Пiстинь. Гуцульська керамiка ” переважно вироби, виконанi технiкою гравiрування по сирому побiленому черепку i розписанi червоним ангобом та галурями ” зеленою, жовтою. Саме ця декоративна технiка ” технiка ритування є специфiчною рисою гуцульської керамiки, яка видiляла її вiд сусiднiх центрiв111.

Серед багатьох гуцульських гончарiв найбiльшу славу здобули Петро Баранюк (1816-1880) з Москалiвки, Олекса Бахметюк (1820-2882) з Косова та Петро Кошак (1864-1941) з Москалiвки. Саме цi три визначнi майстри художньої керамiки вже за життя були широко вiдомими, їх твори iз захопленням оглядали на всiх виставках. Вони стали основоположниками Косiвської та Пiстинської керамiчних шкiл художньо-декоративної керамiки. П. Баранюк виготовляв невеликi пологi миски, вази, тарелi-плесканцi. Вироби розписував рослинним та геометричним орнаментом, а часто i сюжетними сценками, що вiдображали побут гуцулiв. Для художнiх розписiв О. Бахматюка зарактернi переважно рисованi геометричнi i рослиннi орнаменти поряд з малюнками тварин i птахiв, а також сюжетними композицiями, що вiдображають побут селян, полонинських пастухiв, мiщан та вiйськових. Вiн вживає найстародавнiшi форми орнаментики ” зубцi, квадрати, окучерiп, огольчасте письмоп та iн. Широко вiдомими були виготовленi Бахматюком лiхтарi, якi тодi називали окосiвськими лiхтарямип i якi мали великий попит у населення. Не випадково в некролозi на його смерть в газетi писалося, що вiн овиробляв миски, горшки i збанки для меду так оригiнальнi своєю формою, так характеристичнi в декорацiї i з так хорошою поливою, що вже здавна звернув на себе увагу любовникiв промислу людового, а спецiально нашої сiльської керамiкип112.

Петро Кошак не лише розвинув художню керамiку, але й поєднав у своїй творчостi найкращi художнi традицiї Пiстиня i Косова. Сам вiн, розвиваючи традицiї О. Бахматюка та П. Баранюка, працюючи в Пiстинi, створював художньо оздобленi кахлянi печi, декоративнi полумиски, колачi, плесканцi, вази, скульптурнi фiгури тощо113. Талановитi твори П. Кошака були створенi пiсля важкого життєвого випробування. З 10-ти рокiв вiн залишився сиротою, наймитував, перенiс вiйськову муштру. I хоч здобув славу та отримав срiбну медаль на Промисловiй виставцi у Львовi 1894 р., а 1912 р. ” золоту медаль на Коломийськiй виставцi, та все-таки жив i працював у злиднях. оМоє життя, ” згадував П. Кошак в 1902 р., ” дуже бiдне, ледве що живу. I поля в мене немає. Хлiб i все до нього за дорогi грошi мушу купувати, а заробiтку немаю... У нас гончарi працюють вдома, а жiнки їх їдуть з дiтьми на iншу роботу; лiтом на жнива або яка iнша робота там трапиться. Поки виробить гончар одну гарну посуду, то з нужди i голоду виглядає як смертьп114.

В такiй важкiй дiйсностi працювали й iншi майстри художньої керамiки Прикарпатської i Закарпатської Гуцульщини кiнця XIX-початку XX ст.

Килимарство ” один з найпоширенiших видiв українського народного мистецтва, також набуло свого розвитку на Гуцульщинi в кiнцi XIX-на початку XX ст. За даними дослiдникiв, на початку XX ст. кiлька килимових майстерень було засновано в околицях Косова, де фактично був основний осередок гуцульського килимарства115. I вже на Краєвiй виставцi килимiв у Львовi 1913 р. були показанi килими з приватних майстерень Косова. За твердженням Я. Запаски, килимарство на Косiвщинi виникло пiд безпосереднiм впливом захiдноподiльського килимарського промислу, де домiнував геометричний орнамент116.

Виробництвом килимiв в цей час займались також буковинськi гуцули, i то виробляли їх у великiй кiлькостi (килими часто зустрiчаємо по гiрських хатах). Художнiй рiвень виконання виробiв був високим, коли вони неодноразово експонувалися на закордонних виставках i мали попит у населення117.

Для Гуцульщини характерний безворсовий, гладенький килим з геометричним орнаментом, композицiя якого будується на строгому ритмi i симетрiї. Кольорова гама насичена, у нiй переважають червонi, жовтi та оранжевi кольори, якi доповнюються зеленими, бiлими та чорними кольорами118.

В дослiджуваний перiод на Гуцульщинi майже вiдсутня була охорона здоров'я. Тiльки у таких мiстах як Косiв, Надвiрна, Богородчани з медичних працiвникiв працювали невисокої квалiфiкацiї по одному-два лiкарi, решта по селах в бiльшостi лiкували всякого роду знахарi i баби-повитухи. Широке застосування знаходила народна медицина. Однак внаслiдок вiдсутностi медичної допомоги спостерiгалась висока смертнiсть, особливо серед дiтей. Так, у 1870 р. в с. Ясинi, на Закарпатськiй Гуцульщинi, народилось 172, а померло 160 дiтей; у 1908 р. з 455 новонароджених вижило лише 240.119 В гуцульському селi Путиловi, на Буковинi, з кожних ста новонароджених дiтей виживало на початку XX ст. лише по 20 немовлят120. Така картина спостерiгається i на Прикарпатськiй Гуцульщинi.

Гуцульщина багата на сосновi i смерековi дерева, мiнеральнi води i чисте повiтря, молочнi продукти, виготовленi на полонинах i в селянських граждах. Все це притягало увагу тих, хто бажав вiдпочити i оздоровити себе у весняний i лiтнiй сезони. В зв'язку з цим, починаючи з середини XIX ст., сюди часто, особливо в околицях Надвiрнянщини, Косiвщини, прибувало на лiтнiй вiдпочинок багато людей, причому не тiльки з Прикарпаття.

В основному такi дачнi мiсцевостi були в Жаб'ї, Криворiвнi, Яремчi, Ворохтi, Микуличинi, Пiстинi, Косовi, Буркутi, Дорi, Ямнi, Яворовi. Дачники, переважно багатiї, винаймали кiмнати в гуцулiв i купували у них овече i козяче молоко, бринзу, жентицю, та харчувалися мiсцевими продуктами.

З часом у мiсцевостях з мiнеральними водами спритнi пiдприємцi, а то й лихварi з метою збiльшення свого доходу будували водолiкарнi, невеликi лiтнi будинки типу санаторiїв i здавали дачникам за певну оплату. Так, в 1869 р. в Пiстинi iснував водолiкувальний заклад121.

Подiбна водолiкарня була в Косовi122. Починаючи з 80-х рокiв XIX ст., прибувало багато вiдпочиваючих в села Дора i Яремча, де знаходився вiдомий водоспад Пруту. Приїжджали також тi. хто лiкував легенi, бронхит та iншi недуги. В 1875 р. тогочасна преса повiдомляла про те, що в Делятинi на оздоровлення прибуло багато людей, однак не було для них вiдповiдних умов, харчування, крамниць123. Тiльки Товариство Татрянське в Жаб'ї спромоглось побудувати в кiнцi XIX ст. кiлька будиночкiв, де розмiщалася невеличка група вiдпочиваючих i туристiв. В бiльшостi приїжджi гостi винаймали для вiдпочинку гуцульськi хати.

На такi вiдпочинки на Гуцульщину прибували заможнi люди, переважно багатiї з мiст: Коломиї, Станiслава, Львова, Кракова i навiть Варшави. Оздоровлення для убогих жителiв краю було дуже важкою справою.

Найбiльшим лiкувальним центром Гуцульщини був Буркут, що в околицях Гриняви. Вiн фактично започаткував водолiкарнi, стацiонарнi лiкування. Iсторiя цього оздоровчого центру бере свiй початок з XVII столiття. Є вiдомостi, що на початку XVII ст. мiщани Кут побудували собi в цiй мiсцевостi для лiтнього вiдпочинку кiлька будинкiв типу шалiа124. За iншими даними це мали започаткувати вiрменськi поселенцi в Кутах. Чому саме тут виник санаторiй? Пояснюється це тим, що тут було виявлено мiнеральне джерело, яке славилося мiнеральними якостями. Однак кiлька столiть вода не використовувалася, так як мiсцевiсть Буркут розташована у важкодоступному мiсцi: крутi водоспаднi скелi, яри. I тiльки мiсцевi гуцули, добре ознайомленi з мiсцевiстю, винаймалися кiнно проводити тих, хто хотiв лiкуватися буркутською водою. Причому перевозили хворих на конi iз зав'язаними очима, щоб не викликати страху на крутих стежках, над стрiмкими стелями125.

I тiльки в 1848 р. було побудовано кiлька будиночкiв з рiчною оплатою 2 гульдени. Будинок складався з двох кiмнат, але доставка продуктiв була ускладнена. Харчування завозилося лише кiньми. Криниця була примiтивна. За одну пляшку води платили 1 грейцар, за 1 купiль ” 6 грейцарiв, отже бiдняки не могли тут лiкуватися. В 1849 роцi австрiйськi властi знищили 5 будинкiв, щоб повстанцi Угорської революцiї не мали змоги тут переховуватися.

Слава Буркутської води ширилася, i в 1855 р. було запроектовано побудувати дорогу. Однак цей проект не був реалiзований. Iз побудовою залiзницi Жаб'є-Руська Поляна (на Закарпаттi) в Буркутi побудовано мисливський будинок, який складався з 4-х кiмнат. Його закiнчено в 1861-1862 роках. Власники брали чинш за використання кiмнат ” за сезон (2 мiсяцi) 30 гульденiв, що на той час було високою платою. В 1862 роцi почалися роботи по упорядкуванню мiнерального джерела.

За iншим описом цей будинок побудовано в 1860 роцi. Вiн був дерев'яний, побудований з м'якого дерева i покритий гонтами. В будинку було 6 кiмнат, з них 3 кухнi з окремими входами. Бiля нього збудовано шопу i стайню. З часом санаторiй в Буркутi розширили, i в 1875 роцi збудували водотяг126.

В 1876 роцi здравниця перейшла пiд зверхнiсть уряду, в 1880 р. збудовано лiсничiвку, а в 1884 р. встановлено котли для огрiвання води, бювет змайстровано в 1889 роцi.

Буркутський курорт складався з 8-ми кiмнат, їдальнi i готелю. В 1897 р. збудовано льодовню, стайню (1897), примiщення для вiдпочинку i розваг.

В лiтнiй перiод гостей прибувало на коротший або довший час 30 осiб, рiчно продавали пляшок Буркутської води на пару тисяч гульденiв. Однак кошти на утримання закладу перевищували доходи, i уряд передав лiкарню в оренду. В такому станi санаторiй застала Леся Українка, яка прибула сюди в 1901 роцi на лiкування. Вона так описала цей заклад в листi до П. А. Косача 14 червня 1901 року: оСе єсть колонiя для анемiчних (ванни), залiзнi води, пiд наглядом доктора ” се так щось, як санаторiя, тiльки без дорогого шику нiмецьких i швейцарських санаторiй...п128.

В 1905-1906 рр. Буркутським санаторiєм зацiкавився вiддiл польского Товариства Татрянського з огляду доброї води, гiрського положення i вiдповiдного клiмату. В 1910-1914 роцi вивчено властивостi Буркутської води пiд керiвництвом професора Кракiвського унiверситету М. Сеньковського. З аналiзу стало вiдомо, що ця води лiпша i сильнiша вiд Криницької, бо посiдала бiльше залiза i магнiю, менше було вапна. До того ж з Ворохти до Буркута було побудовано дорогу129.

До занепаду санаторiя спричинилася перша свiтова вiйна. Пiсля воєнних дiй залишився лише один павiльйон, збудований в 1883 роцi. Дорога була знищена i знову доступ до Буркута був затруднений.

Запроваджуючи колонiалiзм, паралiзуючи культурний розвиток українського народу, австро-угорськi загарбники i їх цiсарський уряд, у чиїх пазурах конала Захiдна Україна, прикладали, як i царський уряд Росiї, всiх зусиль, щоб зiрвати народнi зiбрання в 1914 р., коли вiдзначалось сторiччя з дня народження великого сина українського народу, володаря дум всiх пригноблених та обездолених, Тараса Григоровича Шевченка.

Галицька прогресивна громадськiсть широко розгорнула пропаганду за вiдзначення пам'ятi поета i за популяризацiю його творчостi серед трудящих. Цьому сприяли в певнiй мiрi освяточнiп традицiї, якi почали складатися ще задовго до цих подiй. Недаремно Iван Франко вiдзначав ще в 1890 роцi: оРоковини смертi Т. Г. Шевченка стануть у нас в Галичинi правдивим народним святом. Iнтелiгентнi люди по мiстах i простий народ по селах обходить тi роковини то урочистими вечорницями, промовами, спiвами та музикою, то бодай оне злим тихим словомп i гарячою сердечною згадкою, як того бажав поетп.

Такого роду Шевченковi вечорницi вiдбувалися i на Гуцульщинi. Проте австрiйськi властi, пiдбуренi шовiнiстично настроєними проавстрiйськими елементами, часто забороняли влаштування цих свят. Така подiя мала мiсце в Косовi в 1901 р., коли староста Сабай заборонив проводити вечорницi пiд приводом поширення пошестi. В тогочасних виданнях писали з цього приводу: оВечорницi в честь Шевченка, що вiдбуваються рiк-рiчно по всiх усюдах України-Руси, де тiльки збереться хоч би i невелика громадка iнтелiгенцiї, поклонники великого поета, стали таким нашим святом, що його обходять навiть ученики по школах у Галичинi, ба навiть у Росiї, не забороняють, тепер його обходять. Хто ж супроти того подумав би, що в культурнiй державi Австрiї, чисто в руськiм повiтi, в XX столiттi найдеться такий начальник... що схоче заборонити вечорницi Шевченка. А прицi сталося в Косовi, де староста Сабай заборонив їх дня 11 серпня, заслоняючись пошестюп.

Ювiлейнi днi 1914 року сколихнули всю Захiдну Україну, в тому числi i Гуцульщину. Вони були вiдзначенi в сотнях сiл i глухих закутках, в усiх без винятку мiстах i мiстечках.

Iм'я великого Кобзаря проникало в цьому роцi високо в Карпатськi гори i стало вiдоме в далеких гуцульських хатах. В рiзнi форми виливалось народне вшанування поета ” ставилися культурнi пам'ятники i рiзнi пам'ятнi споруди (могили, арки, мармуровi й металевi таблицi, садилися дуби), вулицi i майдани називались iм'ям Кобзаря, вiдкривалися культурно-освiтнi та господарськi заклади, органiзовувалися концерти, читання, лекцiї, а також демонстрацiї i мiтинги за участю численних мас трудящих.

Вiд Волинi до Холма i синiх Карпат вiдбувалися подiбнi свята. Особливо мальовничо виглядали святочнi днi в гуцульських селах. Так в мальовничому гiрському селi Космачi ювiлей Шевченка святкували 7 i 8 червня 1914 р. Ранком 7 червня з рiзних хуторiв i довколишнiх сiл зiбралися гуцули в народних одягах, на конях. оНа площi оГуцульської спiлкип, через штучно посадженого смерекового лiску, поверх трибуни, на високiм п'єдесталi, прибранiм гарно вишитими рушниками, серед квiтiв, на фонi гуцульських рiзнобарвних лiжникiв виднiлось погруддя поета. На трибунi посiдали мiсце члени ювiлейної комiсiї, гостi, дiти. Лунали промови про життя i творчiсть Кобзаря; виступали промовцi, декламувались вiршi, спiвались пiснi. На другий день в селi вiдбулись народнi гулянняп132.

Яскравою i показовою демонстрацiєю великої любовi простого народу до поета були пам'ятники, прибранi за нужденнi копiйки i встановленi натрудженими руками. У 1913 р. в мiстечку Винниках на Львiвщинi був поставлений перший на захiдноукраїнських землях пам'ятник Шевченку у виглядi скульптурного бюста133. Коли ж не вистачало квалiфiкованих майстрiв, а частiше коштiв, то споруди виконувались мiсцевими каменярами-гуцулами. Вони брались за скульптурнi роботи i рiзьбили погруддя поета iз мiсцевих вапнякiв. Ще й зараз можна зустрiти по селах i мiстах Гуцульщини роботи самодiяльних скульпторiв. Один з таких каменярiв-гуцулiв Микола Юсипчук проживав у Косовi. У молодi роки вiн виготовив кiлька пам'ятникiв Т. Шевченку134. В ювiлейнi днi 1914 в Богородчанах в стiнi Народного дому встановлено пам'ятну таблицю з написом о1814-1914. Кобзаревi України Тарасови Шевченковi Богородчанщинап135. А 21 липня в Косовi вiдбулося посвячення Шевченкового дуба136.

автор матеріалу: Володимир Грабовецький
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 5 січня 2006 року


Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/gutsulshina/kultura.html#Гуцульське декоративне i пр
Категорія: Гуцульщина | Додав: asket (05.01.2010)
Переглядів: 1490 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ