| Головна » Статті » Етнорегіони » Гуцульщина |
ДО ПИТАННЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ "ГУЦУЛ", "ГУЦУЛЬЩИНА"
| З приводу походження цiєї назви, як ми уже ранiше вказували, одна група iсторикiв, етнографiв, лiнгвiстiв доводила, що назва огуцулп тюркського, половецького, печенiзького походження (К. Мiлевський, Л. Голембйовський, Ю. Коженьовський, I. Вагилевич, Ю. Федькович, О. Моргенбессер, В. Поль). Фольклорист i етнограф О. Кольберг твердив, що це залишки рiзних кочових орд. С. Витвицький пов'язував назву "гуцул" з iменем Гецели брата князя Великої Моравiї Ростислава або виводив її вiд горулiв-гунiв. Iнша група дослiдникiв дотримувалася думки, що назва "гуцул" походить вiд молдавського слова "гоц", "гуц" "розбiйник", "опришок" (Я. Головацький, М. Казанович, Є. Калужнянський, I. Огоновський, I. Крип'якевич, В. Гнатюк). Український лiнгвiст Б. Кобилянський на основi аналiзу гуцульсько-покутського дiалекту та iсторичних даних висунув гiпотезу про те, що предками населення Гуцульщини й Покуття були племена схiдних слов'ян уличiв i тiверцiв, якi з пiвдня Надднiпрянщини переселилися в Карпати i асимiлювались з мiсцевим населенням. Перелiченi нами гiпотези далеко не вичерпують усiх думок з цього приводу. I хоч вченими затрачено багато зусиль у дослiдженнi цього питання, жодна з iснуючих на сьогоднi теорiй не має переконливих аргументiв, тiльки гiпотези. Львiвський лiнгвiст М. Худаш в своїх твердженнях вказує, що цi аргументи "науково необгрунтованi i невiрогiднi", але i його припущення надто заплутанi лiнгвiстичними термiнами та словоутвореннями. Пiсля таких лiнгвiстичних мiркувань учений стверджує, що назва "гуцул" цiлком могла виникнути вiд антропонiма "гуцул". Далi М. Худаш спасовує i каже: "Гуцули могли свою назву успадкувати вiд якогось писемно не засвiдченого вiдгалуження слов'янського населення". I так автор прийшов до невизначеного висновку. Подiбно виводив етимологiю назви огуцулп український лiнгвiст в дiаспорi В. Чапленко, який у своїй статтi "Походження назви гуцул", що була опублiкована в 1-му томi "Iсторiї Гуцульщини" (Чiкаго, 1975), претензiйно заявляв, що натякнув на справжню етимологiю назви "гуцул". Опираючись на осетинськi слова "гуцул" та "гилець" та далi, посилаючись на свою "адигейську теорiю", вiн переконує, що назва "гуцул" спорiднена iз словом "гудзик", "куций" тощо. Зрештою, як i М. Худаш, пiсля аналiзу рiзних мовних складникiв В. Чапленко робить невизначений висновок, що цi назви "дуже давнього походження". Та ще й закидає, що спроби I. Вагилевича, Я. Головацького i В. Гнатюка пояснити назву "гуцул" такi безпораднi, що їх не варто в статтi розглядати. Всесторонньо вивчаючи й аналiзуючи iсторичнi факти, ми, в свою чергу, дiйшли певного висновку, який подали в опублiкованiй монографiї "Гуцульщина" (1982 р.). Оскiльки на територiї Гуцульщини не виявлено жодних даних про поселення з передiсторичних часiв, Київської Русi-України та Галицько-Волинського князiвства, то конкретно твердити про появу в цi перiоди самої назви "гуцул" немає пiдстав. Як свiдчать iсторичнi данi, основний процес заселення Гуцульщини припадає на XIV-XVII стст. Але уважний перегляд актового матерiалу переконує, що назви "гуцул", "Гуцульщина" ще тодi не iснували. Тiльки з середини XVIII ст. в iсторичних документах зустрiчаємо прiзвища Гуцул, Гуцуляк, i лише на початку XIX ст. в письмових документах вже явно йдеться про гуцулiв жителiв Схiдних Карпат. В iнвентарних описах i судових книгах XVIII ст., як в книгах Косiвської волостi 1753 р., ми зустрiчаємо прiзвища "Гуцул", "Гуцуляк" жителiв сумiжних з Гуцульщиною сiл. У XVI-XVIII ст. новоприбулим в село чи мiсто давали прiзвища за мiсцем походження або за фахом чи ремеслом, яким новоселець чи його предки займалися. Про це свiдчать судовi акти того часу. Отже, i вихiдцям з Гуцульщини поза її територiєю давали прiзвища Гуцул, Гуцуляк. Таким чином, ми приходимо до висновку, що вихiдцiв з територiї Гуцульщини в сумiжних з нею селах називали гуцулами. Спочатку це були їх прiзвиська, якi невiдомо коли i за яких обставин з'явилися. З цього приводу Якiв Головацький у 1878 р. писав: "Это имя могло быть сначала бранным, или нарицательным, и только после стало именем народа и собственным именем". Подiбно твердив польський дослiдник Є. Грабiц i навiть з тим погоджувався Б. Кобилянський. Отже, як ми вважаємо, назва "гуцул" походить вiд прiзвиська, а територiя ними заселена, дiстала назву Гуцульщина як iсторико-етнографiчна область. Ось чому, на нашу думку, в письмових джерелах назва окремої етнiчної гiлки народу "гуцули" з'явилася вже пiзнiше. Так, в Язловецьких судових актах 1754 р. згадується: "Якась жiнка, гуцулка Ганка, пiдпалювала панськi будинки, фiльварки, за те була страчена". Ця iсторична звiстка настiльки цiкава, що ми дозволимо собi дещо бiльше про це розповiсти читачевi. Понад 200 рокiв тому, а точнiше, в листопадi 1754 року, в Язлiвцi (тепер село Яблунiвка Бучацького району Тернопiльської областi) кат привселюдно вiдтяв голову жiнцi родом iз Гуцульщини. За що так жорстоко покарали її? Опис тої дикої страти зафiксовано в Язловецьких мiських актах. У документi, який зберiгається у вiддiлi рукописiв бiблiотеки iм. В. Стефаника АН України, записано: "1754. Гуцулка-бешкетниця пiдпалювала панськi доми i двори, неспокiйна була, за що уряд навiть засудив її на стяття мечем. Вона сказала, що вагiтна". Через це рада комiсарiв видала такий декрет: "Тому, що всi баби-повитухи, яких вислано на ревiзiю, визнали, що та зла Ганка не є в тяжi i тiльки для зволiкання удавала, а через те, що не тiльки раз, а декiлька разiв палила (панськi двори В. Г.), заслуговує смертi". Отже, Язловецький уряд приступив до обговорення i затвердження справедливого декрету i згiдно вироку має провести екзекуцiю. Дано в Латичинi 29 листопада 1754 року. Власноручно написано: "102 злотих Бучацькому мiському урядовi за дозвiл на майстра (ката В. Г.) i т. д. За сняття голови заплачено 3 дукати i битий таляр. Магiстровi Мартину Крижанiвському, якого спроваджено з Бучача, який викладав приречену пiд меч, 2 злотих. За оливу для змазання меча 2 грошi. Дано 2 кварти горiлки кату перед роботою i кварту пiсля роботи. За труну оплачено 3 злотих 8 грошiв". Документ написаний можновладцями, проти яких виступала гуцулка Ганка. Ось чому в офiцiйному актi її зневажано епiтетами "зла". Однак крiзь призму часу перед нашим сучасником постає образ мужньої жiнки, яка, безсумнiвно, прибула на Подiлля з Гуцульщини, можливо, з якимось загоном опришкiв. Так само, як iншi тогочаснi жiнки, примiром, дружини народних героїв Семена Височана, легендарного лицаря Карпат Олекси Довбуша чи його соратника Василя Баюрака, Ганка долучилася до антифеодальної боротьби. З нею, як i з багатьма iншими народними повстанцями, жорстоко розправились. Архiвна знахiдка вперше вживає назву огуцулп на позначення окремої iсторико-етнографiчної групи українського народу, що заселила Схiднi Карпати. Символiчно, що ця перша згадка пов'язана з жiночим iменем народної месницi. В iншому джерелi (хронiцi) першого iсторика Гуцульщини П. Ступницького за 1816 рiк написано: "1816 года. Тяжкий год, голод, дорожнеча велика. Гуцули ходили за збожем аж в Молдову". Термiн "гуцули" в хронiцi вжито не випадково автор згадує про гуцулiв також у 1824, 1830, 1832 та 1848 роках. автор матеріалу: Володимир Грабовецький статус матеріалу: повністю готовий встановлено: 6 січня 2006 року Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/gutsulshina/admin.html#До питання про походження наз  | |
| Переглядів: 1439 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |
Категорії розділу
| Гуцульщина [16] |
| Бойківщина [4] |
| Лемківщина [2] |
| Закарпатська низовина [2] |
| Покуття [2] |
| Буковина [2] |
Наше опитування
Статистика
