ЧОЛОВІК І ЖІНКА - Гуцульщина - Етнорегіони - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Етнорегіони » Гуцульщина

ЧОЛОВІК І ЖІНКА
Як любов дає лиш у рідкісних випадках привід до шлюбних зв'язків, так і подружнє життя рідко стає сердечним. Чоловік є володарем, якому підлягає жінка. Це співвідношення досить часто проявляє себе ззовні. Коли чоловік і жінка йдуть однією дорогою, то, як правило, вона відстає від нього щонайменше на один крок. Якщо потрібно нести тягар, то, звичайно, його звалюють на жінку. Верхового коня, звичайно, використовує чоловік, у той час, як жінка йде поруч пішки. При вході в будь-який дім чоловік йде завжди попереду. Про смерть жінки гуцул каже, як зрештою і русин у передгір'ї, що вона погибла; у цьому відношенні жінка стоїть не вище тварини. На побої гуцул так само не скупиться. Його основне правило: «Якщо хочеш мати добру жінку, то мусиш гатити в неї, як у дерев'янку». Існує також вислів: «Жінка б'є язиком, а ти її й кулаками не подужаєш», який свідчить про подібний погляд. Як добре повчання, але мало наслідуване, треба сприймати, всупереч усьому, речення: «Плати свої податки й люби жінку свою». А якщо хтось хоче викликати сварку й суперечку в чиїйсь сім'ї, то йому варто лиш покласти в їх оселю ніж лезом догори; він точно досягне того, на що розраховував.

Легко пояснити, що при таких відносинах не може існувати ніякої щиросердної прихильності між чоловіком і жінкою. У найтіснішому зв'язку з цим стоїть невірність і обох боків. При тому всьому гуцул часто надзвичайно ревнивий. Навіть найменша доброзичливість, яку жінка проявляє щодо іншого чоловіка, коли, приміром, вона подарує тому свого ціпка або подасть йому люльку, викликає з боку чоловіка бурхливі сцени ревнощів, які закінчуються переважно дуже жорстоким поводженням з жінкою, і навіть з тим, до кого вона проявила увагу. Звичайно, ті прояви Дружнього ставлення досить часто могли бути ознаками не таких вже й невинних зв'язків.

Уже раніше були наведені окремі факти, які висвітлюють аморальні стосунки серед гуцулів. Тут, згідно з повідомленням гідного довіри свідка, а саме згадуваного писаря, варто розповісти про ще один випадок, характерний для світогляду гуцула. Парубок С. Д. у С загорівся палким коханням до дружини Д. Г. Вона задовольняє його прохання та його пристрасть. Але невдовзі С. Д. довідується, що жінка порушила вірність чоловікові не тільки заради нього, але й послужлива ще комусь третьому. Щоб помститися, він добре відлупцював невірну коханку, а вона, не знайшовши жодного іншого способу помститися С. Д., врешті звіряється своєму власному чоловікові. Обманутий законний муж подає скаргу до суду проти С. Д. за перелюбство та жорстоке знущання з його жінки. Оскарженому вдається за посередництвом Т. С примирливо налаштувати позивача і цей погоджується відкликати скаргу за відшкодування в 5 (!) гульденів. Про це укладається договірний документ і передається посередникові. С. Д. намагається переконати писаря сфальсифікувати в документі справжній стан справ і заявляє при цьому, що йому ще вдасться знов повернути собі коханку, так що він тих п'ять гульденів заплатить «не задурно». Слід ще додати, що гуцул взагалі примружує око, якщо тільки спокусник — багатий чоловік; він розглядає тоді любовне захоплення своєї жінки як джерело добрих прибутків.

Якийсь час молоде подружжя проживає, звичайно, у батьків чоловіка. З огляду на це деякі гуцули вже наперед будують просторіші хати, і в таких випадках молодята залишаються й на тривалий час у батьківському домі. Ця обставина нагадує дав-ньослов'янську домашню спільноту, про яку дещо буде сказано далі. Проте буває, що молодий чоловік збудував уже власну хату до того, як він приведе свою жону. Становище молодої жінки у хаті свекра й свекрухи зовсім не радісне. Сварок і чвар тут удосталь, а приказка «Лиха невістка сичить, як змія» є свідченням цього. Подружжя управляє власністю спільно, за винятком того, що земельна власність жінки записується в кадастральну книгу на ЇЇ ім'я. Зазвичай повний сепаратизм панує тільки щодо предметів одягу. Чоловік і жінка ділять роботу між собою. Чоловік займається переважно тваринництвом, при цьому дбає також про все молочарне господарство на полонинах, а взимку частково й удома; жінка веде хатнє господарство; дрібним землеробством займаються разом. А якщо жінка пряде і фарбує льон, коноплю і вовну, тче полотно і сукно, виробляє вовняні килими, декотра виготовляє навіть майстерні вишивки, зокрема для прикраси сорочок, то чоловік, натомість, зайнятий часто роботою бондаря, столяра, стельмаха тощо, але переважно на лісоповалі та лісосплаві.

Нерідко чоловік, по праву або й без права, проганяє свою жінку і бере на її місце любаску. Жінка йде до своєї рідні або й навіть до якогось коханця (любас). Зрештою, жінка часто добровільно покидає чоловіка. Розлучення вважається вмотивованим тільки тоді, коли одна із сторін зазіхає на життя другої, або коли одна з них є двостатевою істотою. Також, коли жінка була сварлива і безгосподарна, вигнання її пробачається. Діти залишаються переважно у тієї сторони, яка залишається у хаті, отже, як правило, у чоловіка. Але буває також, що чоловік поряд зі своєю шлюбною жінкою утримує ще й інших жінок. Якщо жінка вмирає бездітною, то її майно, звичайно, повертають її батькам. Якщо чоловік зрікається своєї жінки, то він так само віддає їй назад речі, що вона їх принесла з собою. Якщо котрась із шлюбних половин помре без заповіту, то успадковує майно той, хто залишився. Якщо вмирають обоє без спадкоємців і без заповітного доручення, то їх майно припадає родичам з обох сторін. Складання письмових заповітів, зрештою, дуже рідкісне, і ще рідше вони відповідають законодавству. За народними поглядами, доньки, насамперед, не мають жодного права на батьківський родовий маєток, тим більше якщо вони раніше вже отримали належний посаг. У заповітах часто визначається майно, відписане на церкви.

Ще зауважимо, насамкінець, що чоловік називає звичайно жінку ціся (ця), а жінка чоловіка — сес (цей). Подружжя називає себе взаємно доля, і часто можна почути про добру й погану долю саме в такому розумінні. В дещо зневажливий спосіб гуцул називає свою жінку також баба, себто стара жінка, між тим, як прийнято вже навіть і до старих жінок звертатися лише через молодиця або молодичка, себто молода жінка, молода жіночка.

джерело матеріалу: Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк; наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: «Молодий буковинець», 2003. — 200 с
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 22 вересня 2007 року


Джерело: http://www.karpaty.lviv.ua/Autogen/Pages/Administrative%20divisions/gutsuly.html#Чоловік і жінка...
Категорія: Гуцульщина | Додав: asket (05.01.2010)
Переглядів: 620 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ