Розвиток аграрної сфери. - Історія України Книга 1 - Бібліотека онлайн - Каталог статей - Реферати, приказки та прислівя - Spogad.at.ua

Головна » Статті » Бібліотека онлайн » Історія України Книга 1

Розвиток аграрної сфери.
Розвиток аграрної сфери.

Маючи найвищий серед європейських країн показник землезабезпеченості (0,65 га орної землі в розрахунку на душу населення), Україна разюче відставала щодо постачання населення продовольством. Перевага у цьому відношенні над промисловими регіонами СРСР ще не свідчила про благополучність справ в її сільському господарстві. 3481 тис. колгоспників і 1172 тис. працівників радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств у 1990 р. не забезпечували населення міст продуктами харчування, тоді як значно менша стосовно населення кількість працюючих на землі у високорозвинутих країнах забезпечувала високий рівень попиту.
Розуміння того, що колгоспно-радгоспний лад не має майбутнього, прийшло до багатьох представників української політичної еліти давно. У прийнятому в 1990 р. Земельному кодексі УРСР вже було закладено, хоч і декларативно, основні положення реформи аграрних відносин, у тому числі визнання права приватної власності на землю.
З березня 1991 р. землю почали вважати об'єктом реформи. Здійснення її покладалося на місцеві ради народних депутатів і Раду Міністрів УРСР. Однак концептуально суть земельної реформи не була вироблена. Органи влади продовжували лише декларувати наміри.
У жовтні 1991 р. уряд В. Фокіна запропонував Верховній Раді план перетворень, розроблений під впливом концепції російських реформ. На його основі було прийнято концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду. Передбачалося, що за1992 р. колгоспи мають бути перетворені на асоціації або господарські товариства з правом кожного на вихід з колгоспу і створення власного приватного господарства.
У цьому руслі Верховна Рада почала розробляти пакет законодавчих актів. У грудні 1991 р. було прийнято закон «Про селянське (фермерське) господарство». Передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель, що перебували у користуванні колгоспів та радгоспів. Фонд призначався для надання ділянок громадянам, які виявляли бажання організувати фермерське господарство.
У січні 1992р.було прийнято закон «Про форми власності на землю». Згідно з ним поряд з державною визнавалися рівноправними колективна і приватна форми власності на землю, що законодавчо спростовувало один з найголовніших постулатів комуністичної доктрини — про необхідність націоналізації всієї землі й перетворення її на суспільну власність.
Щоправда, в законі залишилася під питанням теза про колективну власність на землю. Такої форми власності людство поза межами соціалістичних країн не знало. Очевидно, Верховна Рада мала на меті надання права власності на землю колгоспам. Проте не зрозуміло, як колгоспи і колгоспники могли б реалізовувати це право. Колективна форма власності була абстракцією з арсеналу політичної економії соціалізму, так само як і категорія суспільної власності.
Зміст закону «Про форми власності на землю» засвідчував, що він не повністю подолав ідеологічні стереотипи і тому не надавав реальним майновим відносинам у суспільстві юридично грамотної форми.
Це було зумовлено відсутністю концепції реформи аграрних відносин. У березні 1992 р. було прийнято постанову Верховноі Ради «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» і закон «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Постанова, з'явившись під тиском реформаторів, стурбованих затягуванням строків земельної реформи, переглядала деякі норми Земельного кодексу 1990 р., що гальмували організацію фермерських господарств. Закон було прийнято під впливом депутатів-аграріїв, зацікавлених у збереженні існуючого становища.
Рішення Верховної Ради про перетворення у 1992 р. колгоспів у асоціації або господарські товариства не було реалізоване повністю. За цей рік паювання або акціонування провели майже 4 тис. колгоспів. На початок 1995 р. статус змінився у 8,8 тис. колгоспів (94% загальної кількості). З них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних підприємств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.
Паювання або акціонування майна колгоспів і радгоспів майже не торкалося виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами і виробничих відносин всередині цих підприємств. Адже з паювання або акціонування виключалася земля — основний засіб виробництва.
Фермерське господарство розвивалося уповільнено. Влада на місцях здебільшого гальмувала процес виділення фермерам земельних ділянок і відмовлялася надавати їм реальну допомогу. Серед самих селян не багато було бажаючих стати фермерами. Вони призвичаїлися до виконання обмежених трудових операцій на основі поділу праці, й багатьом було непросто взятися за весь цикл сільськогосподарських робіт. Крім того, демографічна структура сільського населення характеризувалася переважанням людей старшого віку. Вони небезпідставно розглядали колгосп, в якому було проведене все трудове життя, як підприємство, покликане матеріально допомогти їм у пенсійному віці. Нарешті, організація приватного господарства вимагала відповідної машинної техніки, якої промисловість не виробляла. Через це на початку 1993 р. в Україні налічувалося тільки 14,6 тис, а 1997 р. — 35 тис. фермерських господарств.
За останні роки обсяг виробництва у сільському господарстві невпинно скорочувався. Продукція колгоспів та радгоспів обходилася суспільству все дорожче. У 1990 — 1995 pp. ціни на товари для сільського господарства зросли у 202 тис. разів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію — у 34 тис. разів. Таке порушення цінового паритету призвело до повного фінансового знекровлення сільськогосподарських підприємств. Розпочалися руйнівні процеси: у 1996 р. обсяги виробництва валової продукції сільського господарства скоротилися на 8,8%; було вироблено 24,5 млн тонн зерна, що становило лише 63,8% від середньорічного виробництва за попередні п'ять років; виробництво м'яса зменшилося на 9, молока — на 8, яєць — на 7%.
Постала гостра необхідність здійснення аграрної реформи. Тому в представленій парламенту програмі радикальних реформ Л. Кучма приділив особливу увагу проблемі зміни всього комплексу соціально-економічних відносин, які формувалися на селі впродовж десятиліть.
Блок лівих партій у парламенті категорично заперечував необхідність приватизації землі. Не випадково концепція аграрної політики України тривалий час знаходилася у Верховній Раді на стадії проекту — до грудня 1999 р.
У листопаді 1994 р. Л. Кучма видав указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». В ньому передбачалося розв'язання трьох основних проблем земельної реформи — приватизації, оцінки і ринку землі. Ключовою визначено проблему приватизації.
В указі використано поняття «колективна власність на землю колгоспів і радгоспів». Але його слід розуміти як проміжний етап у становленні приватної власності, як роздержавлення землі, після чого стає можливим її паювання. Указ забезпечує пріоритет права окремого власника на продаж свого земельного паю над правом колективу. Селянин сам може вирішити, залишити земельний пай у колективному підприємстві або акціонерному товаристві на умовах оренди чи заснувати приватне сімейне господарство фермерського типу.
В указі розмежовуються форми власності та форми господарювання на землі. Приватизація землі за цих умов не означає скасування колективних форм господарювання, проти чого протестували ліві партії. Колгоспи можуть існувати, але це залежить тепер тільки від бажання кожного конкретного селянина-власника. Цим реально забезпечується право кожного власника земельного паю вирішувати, як йому господарювати — у колективі чи самостійно. Така норма відповідає критеріям демократичного суспільства.
Роздержавлення та паювання землі покладається на керівників і спеціалістів господарств. Тим самим проблема їх протистояння земельній реформі значною мірою знімається. Маючи великі майнові паї, ця категорія найбільш впливових у сільській місцевості працівників є економічно зацікавленою в здійсненні реформ.
Протягом 1996 р. було завершено перший етап земельної реформи — роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. На 1 січня 1997 р. документи про землю отримали майже всі колективні господарства. Розпочато реалізацію завдань другого етапу реформи — формування реального власника землі, передачу землі безпосередньо тим, хто її обробляє. За 1996 р. у 46% сільськогосподарських підприємств громадянам було видано сертифікати на право володіння земельними паями (отримало майже 1,5 млн осіб). Крім того, громадянами України приватизовано 48% земельних ділянок, наданих їм для особистих підсобних господарств, сформовано 6,2 млн га земель запасу, на яких створюються селянсько-фермерські господарства.
У 1996 р. в індивідуально-приватному секторі, у користуванні якого перебувало майже 16% землі, було вироблено за активного сприяння з боку колективних господарств майже 50% валової продукції рослинництва і 56% — тваринництва.
Це свідчило, що в Україні вирішено одне з ключових завдань земельної реформи — роздержавлення землі й подолання на цій основі монополізму держави на володіння нею. То був перший відчутний крок до основної мети реформи — передачі землі тим, хто її обробляє, і формування у перспективі ринку землі, перетворення її на товар.
Найголовнішим завданнями в АПК залишалося подолання спаду виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення стабільного постачання населення продовольством, здійснення конкретних заходів для оздоровлення фінансово-економічного стану сільських товаровиробників.
Серед цих заходів на чільному місці перебувало завершення паювання земель та реформування на цій основі радгоспів і колгоспів. Це у свою чергу вимагало відпрацювання законодавчої бази для забезпечення вільного вибору товаровиробниками форм господарювання, надання особливої уваги створенню конкурентоспроможних господарських структур, заснованих на приватній власності на землю і майно.
У 1997 р. почалася робота над створенням інтегрованих структур з виробництва, переробки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції через біржову торгівлю. Досвід свідчить, що такі формування створюють сприятливі умови для узгодження економічних інтересів різних господарських суб'єктів, посилюють заінтересованість та відповідальність партнерів за остаточні результати роботи. Пріоритетними напрямами в діяльності сільськогосподарських органів було визначено орієнтацію товаровиробників на збільшення виробництва зерна, особливо пшениці, цукру, олії та кормів. Вирощування картоплі, плодів, ягід та овочів передбачалось зосереджувати в приватному секторі, а зерна і технічних культур — у колективних господарствах. З урахуванням цих особливостей мали бути організовані селекційні, технологічні, фінансові та інші аспекти.
Найболючішою проблемою на селі залишалося фінан-сово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень.У Посланні Президента до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 1996 р.» зазначалося, зокрема, що у найближчі роки передбачається посилення державної підтримки вітчизняного агропромислового виробництва. Вона здійснюватиметься за такими напрямами:
а) бюджетна підтримка виробництва продукції тваринництва, племінної, ветеринарної та іхтіологічної справи; меліорації і охорони земель; лісовідновлення, охорони і за
хисту лісів та водних ресурсів; насінництва, закладання багаторічних плодово-ягідних насаджень і виноградників; наукових досліджень; підготовки кадрів; розвитку соціаль
ної сфери на селі;
б) спрямування іноземних кредитів та міжнародної технічної допомоги у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою АПК: сільськогосподарське машинобудування, агросервіс, рибопромислове суднобудування, переробну, харчову, комбікормову та мікробіологічну промисловість;
в) використання позичок міжнародних фінансових структур на реструктуризацію галузей сільського господарства; розвиток насінництва; проведення земельної реформи; нарощування потужностей виробництва продуктів дитячого харчування; модернізацію і реконструкцію заводів з виготовлення ветеринарних біопрепаратів; переоснащення
підприємств переробної промисловості, розбудову і сервісне забезпечення фермерських господарств;
г) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів, техніки та сировини для виробництва мінеральних добрив і пестицидів; поставки сировини і матеріально-технічних ресурсів критичного імпорту знижуватимуть ставки ввізного мита;
д) проведення цінової політики, спрямованої на досягнення паритетності товарообміну між сільським господарством та іншими галузями національної економіки, здійснення вільного ціноутворення в поєднанні з державним регулюванням цін на продукцію підприємств-монополістів.
Для успішного розв'язання завдань агропромислового виробництва особливо важливим є активне освоєння галуззю і кожним підприємством ринкових методів господарської діяльності, прискорене інтегрування у ринкове середовище; впровадження ефективної системи банківського кредитування села з урахуванням сезонних витрат і нормативних запасів матеріально-технічних ресурсів в агропромисловому виробництві; збереження та розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів, активізація роботи щодо підготовки і перепідготовки кадрів для АПК.
Складність земельної реформи передбачає поетапну реалізацію комплексу правових, економічних, технічних та організаційних заходів з урахуванням особливостей перехідного періоду до ринку, які полягають у паралельному функціонуванні існуючих і нових господарських формувань. Кроком до ринку землі стала оренда, якій був присвячений Указ Президента України від 23 квітня 1997 р. «Про оренду землі». У суспільстві, де значна частина людей не готова за короткий проміжок часу подолати психологічну відстань від державної, колективної до приватної власності на землю, реалізація цього Указу дала змогу всім формам власності й господарювання шляхом здорової конкуренції на практиці довести свої переваги .
Розпочалося впровадження економічних методів регулювання земельних відносин: введено плату за землекористування; механізм економічного стимулювання суб'єктів землекористування за діяльність, пов'язану з охороною земель; здійснено грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення та ін.
З переходом до платного використання землі різко зросла роль земельнооцінюючої діяльності в населених пунктах, де плата за землю є важливою прибутковою частиною місцевого бюджету. Нова Конституція України дала відповідь на низку питань, що були до цього дискусійними, зняла питання щодо правомірності приватної власності, купівлі-про-дажу землі тощо.
Виникли можливості для формування в аграрній сфері нового земельного ладу, в основі якого приватна форма власності на землю та інше майно і персональна відповідальність за результати праці. Тому відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» головним завданням реформування АПК стало забезпечення підвищення виробництва шляхом розпаювання та реорганізації господарств в агроформування ринкового типу.
Це дало змогу всім сільськогосподарським колективам визначитись з напрямами реформування. В Україні з'явилося понад 11 тис новостворених формувань. Із них — 6% селянських фермерських господарств, 22% приватних і приватно-орендних підприємств , 46% господарських товариств різного типу (переважно товариств з обмеженою відповідальністю) , 24% сільськогосподарських виробничих кооперативів.
У Волинській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Хмельницькій, Чернігівській областях домінують сільгоспкооперативи; у Вінницькій, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Сумській, Харківській, Черкаській — господарські товариства; у Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській — фермерські та приватні господарства.
Нові господарські структури ринкового типу, які створено на базі розпайованих сільськогосподарських підприємств, формувались із максимально можливим збереженням крупного товарного сільськогосподарського виробництва, існуючої виробничої інфраструктури.
Категорія: Історія України Книга 1 | Додав: asket (02.10.2009)
Переглядів: 1198 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Категорії розділу
Наше опитування
Що Вас цікавить на сайті?

Всього відповідей: 1892
Статистика
Провірка PR та ТИЦ